Здавалося б, особистий щоденний доступ до міністра – честь дуже висока, про яку годі й мріяти… Тим не менш, коли десь так у червні минулого року Берідзе вкотре приїхав до столиці вирішувати чергові проблеми з Мінпаливенерго, Сивак попрохав його про особисту зустріч, на якій буквально приголомшив запитанням:

– Скажіть, Ревазе Нугзаровичу… От ви намагаєтесь модернізувати ваш часопис, хоча й не надто успішно. А чи хотіли б ви для початку обзавестися столичним власкором газети «Рупор Донбасу»?

Модернізація газети, про яку згадував Сивак, назріла вже давно. Справді, «Рупор Донбасу» створювався як друкований орган вуглевидобувної галузі. Однак тепер, після злиття Мінвуглепрому і Міненерго в єдине Міністерство палива та енергетики, Берідзе хотів перетворити свій щотижневик на медійний вісник всього ПЕКу – але як?! А тут ще така дивна пропозиція… Тому він відповів доволі стримано:

– Це зважаючи на персону того, хто мається на увазі.

На що Сивак відповів:

– Я маю на увазі персонально себе. Отже, в плані вашої модернізації, хочете обзавестися кореспондентом по столиці? Заразом акредитуєте мене у Верховній Раді та при Кабінеті Міністрів. А якщо захочете – то й при Адміністрації Президента. Що відповісте на мою пропозицію?

Сказати, що Берідзе був шокований – це не сказати нічого. На його здивування головспец відповів:

– Якщо відверто, то я й сам виношував плани, як би зробити новий часопис паливно-енергетичного комплексу. Централізований тижневик, в якому б відображувалися справи усіх його складових галузей. Тулумбасов мене підтримував – але тільки він, а не його наступники, Єрмаков і Сташковський. Отож я й вирішив: навіщо створювати газету з нуля, коли можна допомогти такій чудовій людині, як Реваз Нугзарович, модернізувати його тижневик?! Хай же його «Рупор Донбасу» стане вісником всього ПЕКу.

– Дякую, Спартаку Андрійовичу, але…

– До того ж, аби щоранку о восьмій нуль-нуль представляти Сташковському реферат центральної преси, я мушу прибувати на роботу на шосту нуль-нуль першим потягом метро, підйом у мене ще раніше. А я по натурі – «сова», а не «жайворонок», мене такий режим роботи порядком вимотує. Й хоча мій робочий день завершується о п’ятнадцятій нуль-нуль…

Сивак безпорадно розвів руками.

– От саме тому, Ревазе Нугзаровичу, я й шукаю, куди б податися. Звісно, я такий відчайдух, що міг би і просто на вулицю піти… Або, я чув, є редакторська вакансія у «Хрещатику». Але це газета щоденна й столична – формат трохи не мій. Тижневик мені ближчий за темпом подачі матеріалів. До того ж, в тижневику більше аналітики, ніж новин… Тому якщо є шанс домовитися з вашим «Рупором Донбасу» – давайте домовлятися.