– Та вже як вийшло, так і буде.

– Звісно, так вже й буде…

Перш ніж виїжджати з Києва, завернули на Троєщину. На фірмі, розташованій по вулиці Закревського, Берідзе оформив замовлення на кілька рулонів білого газетного паперу. Потім наказав:

– Запам’ятай це місце, Спартаку Андрійовичу. Як ми вже повернемося в Луганськ, то надішлемо тобі з редакції деякі документи, завезеш їх сюди й передаси в той кабінет, де я був. Зрозуміло?..

Далі взяли курс на Славутич. Але враховуючи, що по дорозі Прохор зупиняв автівку, аби Нінель мала змогу зробити видовищні пейзажні фотознімки, – до кінцевого пункту дісталися лише невдовзі після полудня. Востаннє зупинилися на в’їзді до міста: Сивак мав рацію – щоглові сосни, які росли тут, дійсно справляли враження. Здавалося, кінчиками крон вони розчісують низькі, налиті свинцем слоїсті хмари…

– Приголомшливо, – коротко мовила фотокореспондентка, клацаючи один кадр за одним.

– Я ж попереджав! – столичний власкор був цілком задоволений. – Але те, що ми приїхали опівдні, не дуже добре.

– Обідня перерва?.. – спитав головний редактор.

– Саме так.

– Ну, то нічого! Зараз і ми продуктами запасемося. Ти ж бував тут?

– Двічі, в різні роки.

– Чи пам’ятаєш, де тут є якийсь магазин?

Користуючись вказівками Сивака, завітали в місцевий супермаркет, розташований на Центральній вулиці. Берідзе звернув увагу на те, що столичний власкор купив цілих дві півлітрові пляшки горілки, тому спитав:

– А чи не забагато буде?..

– Я сьогодні виставляюся.

– За цю свою Терезу, мабуть?

– Ні, не за неї. Але привід є.

– Отакої! Не встигли розпочати марафон, а вже посипалися приводи…

– Ввечері все буде, ввечері, – підморгнув власкор.

До Центральної площі звідси було рукою подати. Отож завантаживши покупки до авто, наказали Прохору їхати до міської ради, там припаркуватися й чекати на них. Самі ж пішли гуляти по центру пішки. Нінель постійно клацала фотоапаратом, особливо біля пам’ятника Чорнобильцям і Білого Янгола.