– Куди, запитуєте?.. Гм-м-м… Наприклад, в Адміністрацію Президента.

– Хіба?! – Берідзе мало не вдавився канапкою.

– Так, там працює одна моя добра знайома ще по Інституту електрозварювання. Аделіною Єфремівною її звати, вона програмістка, причому дуже хороша… Отож завдяки їй мене включили до резерву АПУ.

– Ну-у-у, Спартаку Андрійовичу… І чого ж тоді ви розгубилися?

– Не розгубився, зовсім ні, – Сивак посміхнувся, кинувши на Колтунова веселий погляд. – Просто Аделіна Єфремівна там статистикою займається, а якби я пішов по цій лінії, то надто віддалився б від журналістики. А отже – від дуже потрібної мені щоденної роботи зі словом.

– Авжеж, авжеж! Ми ж забули, що ви у нас пєй-са-а-атє-є-єль!..

– Булате Васильовичу, ну не треба лізти в пляшку! – зупинив луганського власкора Берідзе. – Я хоча й не читав жодної книжки нашого Спартака Андрійовича, проте знаю, що у нього є вже дві авторитетні премії.

– І які ж саме? – спитав Колтунов недовірливо.

– «Золотий Бабай» і Міжнародна імені Олеся Гончара.

– Міжнародна україно-німецька премія імені Олеся Гончара, така її повна назва, – уточнив Сивак.

– Щось не чув нічого ні за першу, ані за другу, – не здавався Колтунов.

– Це тому, що ви далекі від сучасної української літератури…

– Мабуть, Спартак Андрійович має рацію, треба якось надолужити, – кивнув головний редактор. – До речі, Ландик[100] справді в курсі, як не дивно!

– Та чого б йому не бути в курсі, коли його «NORD» забезпечував грошове наповнення премії Олеся Гончара? Звісно, що в курсі.

– Так, годі вам! Годі! – Берідзе обвів усіх суворим поглядом. – Як кажуть у народі: «Щоб між першою і другою навіть куля не пролітала». А ми тут розпатякалися… Якщо наш Спартак Андрійович сьогодні виставився за дев’ять місяців і якщо цей термін не засмучує навіть нашу чарівну Нінель… Що ж, пропоную знов наповнити, хто що має, й випити за наш унікальний, дружний і творчий колектив. За всіх нас!..

Коли нарешті все було з’їдено й випито, всі дружно проводили спершу Нінель до її жіночої «одиначки», потім Прохор пішов до себе – він мусив піднятися раніше від усіх, щоб прогріти двигун редакційної автівки. А коли головред і власкори повернулися до трьохмістного номеру, то Берідзе повідомив Сиваку:

– Між іншим, Спартаку Андрійовичу, я домовився із секретаркою мера, що зранку ми заїдемо до них і передамо в редакцію факсом матеріали про початок нашого прес-марафону.

– Які такі матеріали?! – здивувався Сивак.

– Перший репортаж.

– Це ж репортаж з коліс якийсь виходить…