– Так, Спартаку Андрійовичу, визнаю твою правоту: ми справді мусили приїхати сюди! Добре, що ти вмовив починати прес-марафон звідси, а не з Київської ГЕС, – мовив розчулений Берідзе.

– Це ви ще з Удовиченком не познайомилися, – бадьоро кивнув Сивак. – Він ще той живчик. Енергією так і фонтанує. Можливо, як буде в доброму гуморі – продемонструє спиначку, що стоїть у нього в кабінеті.

– Що-що продемонструє?!

– Спиначку. Скріпку таку величезну на підставці. Володимир Петрович вважає її символом нового місцевого бізнесу. А загалом, наскільки я розумію, попереду дуже напружені півдня. Булат Васильович мені допомагатиме чи я сам?.. Як скажете?

– Він працюватиме на другій половині маршруту. А вся ділянка аж до Дніпродзержинська включно за тобою, Спартаку Андрійовичу.

Далі все сталося, як і пророкував Сивак. Славутицький мер Удовиченко дуже скидався на невеличкий тайфун в чоловічому тілі. Щойно познайомившися з журналістами, одразу ж запросив усіх на поточну нараду. На обережне запитання, чи можна журналістам вести записи і фотографувати, щиро посміхнувся:

– Пишіть, газетярі, пишіть, фотографуйте! Це ваша робота. А нам нема чого приховувати, нехай люди знають про все.

Після півторагодинної наради Володимир Петрович затягнув їх усіх до свого кабінету, де розмова тривала ще цілу годину. Під час бесіди він, очевидно, перебував у доброму гуморі, оскільки справді зняв з полиці шафи величезну поліровану спиначку на підставці та продемонстрував гостям зі словами:

– Оце такий символ нового славутицького бізнесу! Так, людям нелегко позбавлятися колишнього романтизму і перелаштовуватися на новий лад. Та й грошей тепер, після остаточної зупинки ЧАЕС позаторік, звільнені зі станції отримують менше, докладаючи на нових робочих місцях більших зусиль, фізичних і моральних. Проте ми й не думаємо здаватися! Ані прості містяни, ані керівництво міста. Ми розвиваємося, ми боремося за нашу Славутицьку особливу економічну зону! Боремося з усім можливим ентузіазмом молодості… До речі, чи відомо вам, що Славутич є найбільш молодим містом України в розрізі середньостатистичного віку населення?! Не знаю точно, як там саме зараз, на поточний момент, але за останніми відомостями, цей показник дорівнював двадцяти восьми рокам! Уявляєте?.. І де ще в нашій країні є друге подібне місто?! Отож бо, що нема…

Нарешті попрощавшися з гостинним і вельми балакучим мером, журналістський десант навідався на пару місцевих фірм, і аж після того поїхали до готелю. Та й то не прямо, а складними зигзагами – оскільки Нінель побажала зафіксувати на фотознімках оригінальну архітектуру кожного колоритного «національного» кварталу. Талінський, Ризький, Вільнюський, Бєлгородський, Невський, Московський та інші квартали проминули ще відносно швидко, натомість доїхавши до Тбіліського, Бакинського та Єреванського кварталів – затрималися значно довше. Тут вже сам Берідзе з ентузіазмом бігав, підстрибуючи від нетерпіння, довкола фотокореспондентки, тицяв руками на всі боки й наказував: