Відверто кажучи, з їхньої розмови Кайстрюк не зрозумів абсолютно нічого, окрім єдиного – заїжджі журналісти чомусь цікавляться історією з Букринським плацдармом. Але ж як вдалося з’ясувати кілька років тому (причому не без допомоги Синенка!), його справжній батько, рядовий Артем Рідкодуб, загинув під час кривавих боїв на Букринському плацдармі. Отож будь-які розмови на цю тему діяли на Івана Артемовича гірше, ніж крижана вода на хворий дірявий зуб… Тому він і звернувся до директора станції з таким неочікуваним переляканим проханням.

– Іване Артемовичу, припини, будь ласка! – розсміявся у відповідь Синенко. Ледь-ледь вдалося переконати давнього товариша, що він побоюється зовсім даремно. І що ніхто не намагається публікувати в «Рупорі Донбасу» (і загалом будь-де) його особисту історію. Тим не менш, директор станції взяв слово давнього товариша на замітку й вирішив пильніше придивитися до заїжджих газетярів. А поки що…

– Ну то як минула зустріч із Коломійцем? – спитав він головного редактора, який уже встиг опуститися на приставлений до столу гостьовий стілець, доки інші розсаджувалися біля стіни.

– Зустріч минула чудово, дякую! – кивнув Берідзе. – Побесідували про розвиток міста, головним чином – про «шевченківський» туризм та енергетику. Але не тільки. У вас тут колись працювало цілих п’ять «поштових скриньок», а тепер натомість функціонує двісті вісімдесят малих пiдприємств! І музеї ви маєте прекрасні… Отже, дорогий ви наш Іване Васильовичу, Канів нас вразив, годі й казати…

– Ще б пак! Адже саме Канів, а не Київ – це духовне серце всієї України… Хоча серед вас є кияни, яким це, можливо, не дуже радісно чути…

Синенко стрільнув поглядом на «головастика», а той негайно мовив:

– Чудовий заголовок. Мабуть, я так і назву свій репортаж.

– Ви про що?..

– «Духовне серце України» – це просто чудовий заголовок вийде!

– Спартак Андрійович писатиме репортаж з Канева, – пояснив Берідзе.

– Ага, он воно що… Ну так, прекрасний заголовок, – погодився Іван Васильович. – І якщо збираєтеся його використати, то я вам скажу наступне… У нас тут насправді діє ціла Канівська Духовна Республіка!

– Та що ви таке кажете?! – негайно здивувався «головастик». – Ви, часом, не маєте стосунку до знаменитого українського фантаста… точніше навіть косміста Олеся Бердника?! Адже він є, так би мовити, «батьком» УДР – проголошеної у грудні вісімдесят дев’ятого року Української духовної республіки, як способу реалізації ідеї Духовних Націй. А ще Олесь Павлович висувався від УДР кандидатом у президенти на найперших виборах, хоча його тоді чомусь навіть не зареєстрували…