Усе це Лідія Онисимівна прочитала у витягнутому вранці з поштової скриньки листі по дорозі на сьогоднішні змагання. Природно, тепер нещасна мати не знаходила собі місця, не знаючи, що ж робити, як допомогти синочку, який втрапив у це лихо?! Адже вона тут, у Києві, а її любий (хоча й нерозумний) Павлусь там – у канадійській в’язниці… І яке їй діло до поразки її вихованців на сьогоднішніх змаганнях?! Сьогодні програли – завтра, навпаки, виграють. А її синочок, зраджений дружиною, обдурений самим життям, сидить у тюрмі. То що ж їй тепер робити?! От що?..

ЩО?

Приватний будинок по вул. Озерній, Миргород, серпень 2003 року

Приватний будинок по вул. Озерній, Миргород, серпень 2003 року

– Ні, Василісо, до кінця ти мене все ж не розумієш!

– Чому?!

– Бо ти баба, а не мужик. Вибачай за такі слова, але ж воно так і є…

– Ти хочеш сказати, що між ніг у нас різне?..

– Ох-х-х, Василісо, Василісо!..

Розхлюпавши частину горілки на стіл, майор багатоетажно вибатькувався, все ж таки наповнив свій келих, одним точним рухом вилив його вміст собі в горлянку, не закушуючи, знов вибатькувався і пояснив:

– Не в тім річ, що там поміж ніг, а в тім, що за плечима! Дожив би до сьогодні Едуард Рустамович – він би мене зрозумів, бо він був справжнім мужиком! Солдатом, який пройшов і вогонь, і воду, який власноруч ворогів убивав, Батьківщину захищаючи.

– Так я ж!..

– А ти його дружина. Удовиця тобто, вибачай… Ти на фронті не була, ворогів не знищувала. Твоє діло баб’яче… ой, бр-р-р!.. Відставити – бабське твоє діло, Василісо, от в чім біда!.. І що ж ти мені порадити можеш у моїй ситуації, скажи на милість?! Ти ж бачиш, що у нас із авіацією робиться!..

– Та бачу, Гордію, бачу…

– «Ба-а-ачу-у-у… ба-а-ачу-у-у…», – змавпував її майор і п’яно всміхнувся. – Нічого ти не бачиш, хоч ти і хороша баба! От як мені жити після всього цього?! Як, Василісо?.. Спочатку наші тупі хохли грохнули над Чорним морем той москальський Ту-154[112], жидами напханий. Ти мене знаєш, Василісо, я не антисеміт і не націоналюга тим паче – але що маємо, те маємо, як казав товариш Чорномирдін… До того ж ми сам на сам, ніяка стороння сука нас не почує, отож кажу, як воно є.

– Та кажи вже, кажи, – відмахнулася вона.

– Отож я й кажу! Спочатку через цей москальський Ту-154 скільки неприємностей було, а торік Скнилівська катастрофа ще більше ситуацію зіпсувала! Потім «Точка-У» ракетою пульнула в житловий будинок. А на додачу якийсь ідіот з Укроборонпрому «Кольчуги» продав кому не слід, а винуватий хто?! Президент Кучма, а через нього – вся Україна! Тупі хохли-торгаші, які воювати не вміють, отож самі ж розпродають свою армію наліво й направо!.. І що ж тепер?! Що-о-о, я тебе питаю?!