Справді, навіщо всі оці істеричні скрикування й риторичні запитання?! От навіщо?! Група лідерів змагань з метання молота визначилася, тепер всередині неї має вийти вперед і поділити між собою призові місця трійка лідерів. Найкращі шанси, на її погляд, мають черкащанин і кримчанин. Ну-у-у, можливо, є ще хтось… Тобто трішки не так: черкащанин і кримчанин – це лише двоє, та десь вже є ще й третій! Ось вони й розділять сьогодні між собою в останніх спробах смак перемоги.

А те, що в групу фіналістів навіть віддалено не потрапив їхній вихованець, навіть до позначки в 70 метрів не дотягнувши… Ну, то про це треба було раніше попіклуватися! І зробити все від тренерів залежне, щоб він таки показав пристойний результат, а не пас задніх.

Однак усе це Лідії Онисимівні було вже байдуже. Як і майбутня важка розмова, що відбудеться, ймовірно, вже через три дні – у понеділок. Звісно, відбудеться, ще б пак! Зважаючи на провальні результати змагань, не може не відбутися… Також не можна виключати найжорсткіших персональних кадрових висновків, бо програш спортсмена (тим паче, такий ганебний) – це програш усього колективу фахівців, який займався його підготовкою. Не можна виключати навіть, що від її послуг надалі відмовляться… Але що з того?! Живі будемо – не помремо, викрутимося! А от що робити їй з бідою, про яку йшлося в листі?..

Ні, ну це ж треба такому статися, щоб вона зазирнула в поштову скриньку саме сьогодні зранку – вже перед виїздом на змагання?! А зазирнувши – знайшла там листа від Павлуся. Від найстаршого з її синів, із далекої Канади… Адже, «помираючи в місцевій задушливій атмосфері невизнаним генієм станкового живопису», синок все ж таки знайшов можливість переїхати на ПМЖ на інший бік Атлантики. Сподівався, дурник такий, що саме там він зможе самореалізуватися… Ні, навіть не так – САМОАКТУАЛІЗУВАТИСЯ повною мірою. Або, простіше кажучи, «на всі сто». Не слухав нікого, відкидав усі розумні доводи. Як раптом…

Ні-ні, попервах заокеанське життя у Павлуся складалося доволі-таки непогано. І навіть вельми творчо – як він і хотів!.. Принаймні саме такі нотки звучали в перших листах старшенького, які Лідія Онисимівна ретельно зберігала у вазочці, що стояла в серванті. Зберігала навіть попри те, що її чоловік неодноразово намагався повикидати цю «макулатуру». Втім, Касима зрозуміти можна: він і досі не вибачив ні Павлусеві, ані Сніжані тієї «розпусти», мимовільним свідком якої він одного разу став.

Сніжані, так…

Невістку Касим обвинувачував навіть більше, ніж синочка! На що Сніжана з веселим сміхом незмінно відповідала загальновідомою народною приказкою: «Хто в хаті всрався? Невістка! Та її ж вдома немає… А ондо чия спідниця висить?!»