Однак то була не єдина дивовижа, пов’язана зі стариганом. Головне, що поводився він нестандартно! Адже всі «стололази» інтуїтивно відчували, після яких заходів фуршету не буде – і старанно їх оминали. Саме такої поведінки можна було очікувати й від бомжа-орденоносця… Але ж ні! Дивний дідуганчик приходив на всі заходи та презентації незалежно від того, намічалося по закінченні застілля чи ні. Хоча судячи за зовнішністю, він явно не доїдав… Отже, на вулицю Банкову № 2 його тягнуло саме через бажання дізнатися про літературні новинки, не інакше!..

– Ох, мій любий, що це за наївність?! – зітхала Терезка.

– Це не наївність. Ти краще далі послухай, – просив він.

…Отже, бомж-орденоносець приходив до Спілки письменників за покликом серця. Через любов до літератури. Так само всередині листопада 1997 року відвідав він і презентацію «Апокаліпсису по-київськи» – першої авторської книжечки Спартака. От саме на тій презентації стариганчик і розповів, що в 1961 році працював лікарем київської «швидкої допомоги» та, відповідно, брав участь в ліквідації наслідків Куренівської трагедії. Ковтаючи каламутні сльози, повідав, як буквально на його очах ківшем екскаватора розірвало навпіл труп його знайомої «тітки Капи» – батькової однополчанки й колишньої телефоністки Капітоліни Замбриборщ. Після чого нижню частину жіночого трупа разом з порцією землі екскаваторник вивантажив до кузова однієї вантажівки, а верхню частину тіла «тітки Капи» потім закинули до кузова іншої вантажівки.

Тодішній лікар намагався звернути на це увагу тих, хто керував земляними роботами, – але марно. Більше того, через деякий час Назара Амосовича звільнили із системи «швидкої допомоги», й він переїхав до Хмельницького, де влаштувався в Обласній лікарні. А обидві половинки тіла «тітки Капи», очевидно, поховали нарізно…

– І ти повірив цим дурнуватим вигадкам?! – здивувалася Терезка. – Я просто вражена, яким дурником ти іноді можеш бути!..

– Нічого це не вигадки, – впевнено заперечив Спартак. – Те, про що Назар Амосович розповів на моєму творчому вечорі, дуже добре узгоджувалося з відомостями, зібраними мною раніше. Отож я йому не тільки повірив, але й примірник книжечки підписав.

– Дурко-о-о!.. Наївне дурко.

– Більше того, згодом з’ясувалося, що ота сама «тітка Капа» жила колись навпроти нашого дому – в першому номері.

– Де?!

Спартак підвів студентку до вікна й кивнув на двоповерховий будиночок через дорогу:

– Ось там, у дворі.

Терезка мерзлякувато зіщулилася. З інших розповідей коханого вона знала, що роман «Апокаліпсис по-київськи» оповитий цілою низкою просто неймовірних збігів! А тут ще й розповідь цього хвалькуватого бомжа-орденоносця… І якась «тітка Капа» з дому навпроти… Невже ж цей смердючий дідуганчик і справді відкопував з усіма іншими трупи людей з багнюки?! Якось не віриться, щоб якийсь бомж… Щоб інтелігентний лікар дійшов до отакого життя!.. Як таке може статися?! В голові не вкладається. Між тим, Спартак продовжив розповідь.