– Ну, Спа-а-арику-у-у!.. Ти ж, здається, також від них фанатієш…

– Так, мені «Піккардійська Терція» подобається, причому дуже. Особливо «Кача» – є у них така пісня…

– Ага, знаю, чула! Ну, то чого ж ти так песимістично?..

– Сумніваюся, що вони приїдуть на сьогоднішній фест, от і все.

Як не прикро, але у підсумку Спартак виявився правим. Програма на стадіоні почалася з того, що присутнім зачитали урочисте звернення чинного прем’єр-міністра Віктора Устимовича Самойловича. Стадіон зустрів офіціоз невдоволеним гудінням, а журналіст лише зітхнув:

– Піариться Самойлович перед президентськими виборами…

– Так вибори аж наступного року! – заперечила Терезка.

– Але думати про них треба вже зараз.

Але на цьому політика не скінчилася. Після «розігріву», проведеного місцевою знаменитістю – гітаристом-бардом Златом Гайдабурою (до речі, виступив він чудово), сцену зайняв гурт «ВідТАЯні». Та перш ніж заспівати котрийсь із своїх хітів, до присутніх звернувся фронтмен Ростислав Ткач:

– Цей концерт я присвячую не тільки моїй любій матусі – Арміні Янівні Ткач, мужній політичній діячці, яка керує акцією «Повстань, Україно!» й керуватиме нею до самого переможного кінця. Я також хотів би присвятити наш виступ лідеру всієї української опозиції, екс-прем’єр-міністрові Віктору Адамовичу Дорошенку! Я вірю в те, що саме він, а не чинний прем’єр Самойлович переможе на наступних президентських виборах!.. Ми всі віримо в нашого майбутнього лідера нації, нашого всенародного гетьмана Дорошенка!.. Вірить в його перемогу і моя мама – провідний український політик, мужня жінка, очільниця блоку ТАЯ Арміна Ткач!.. Віримо і ми – музиканти гурту «ВідТАЯні»!..

Після цих слів весь стадіон, немов одна людина, вибухнув несамовитим ревом, що означало безумовне схвалення. І в цьому ревінні ніхто (навіть Терезка) не почув сумного зітхання Спартака:

– Ех-хе-хех, ну точно, пішов передвиборчий піар по повній програмі!..

Стадіон навчально-тренувальної бази «Динамо» (Конча-Заспа), Столичне шосе, № 45, Київ, 4 липня 2003 року

Стадіон навчально-тренувальної бази «Динамо» (Конча-Заспа), Столичне шосе, № 45, Київ, 4 липня 2003 року

– Лідіє Онисимівно, підкажіть, що його робити?!

– А що ж ти тут вдієш!..

– Лідіє Онисимівно, ви тренер чи ні?!

– Ти прекрасно знаєш відповідь.

Їй в потилицю летіли ще якісь запитання, дуже схожі на аргументи, – але саме в потилицю. Бо, безнадійно махнувши рукою, вона пішла геть. Прямувала о-о-он туди, в рятівну тінь, де можна було присісти, розслабитися й не думати ні про що суттєве та нагальне протягом бодай півгодинки.