…Прочитавши подаровану книжечку, Назар Амосович був дуже розчулений. Тепер, коли вони зустрічалися на спілчанських заходах, він ніколи не втрачав нагоди привселюдно похвалити «Апокаліпсис по-київськи». Однак ніякого подальшого зближення письменника Сивака і бомжа-орденоносця Дунця не відбувалося. Так тривало аж до минулого літа, коли під час чергової випадкової зустрічі на якійсь київській вулиці Спартак спитав, куди прямує Назар Амосович. І тут з’ясувалося, що він… збирається на Байковий цвинтар, щоб прибратися на могилі Лесі Українки!

Виявляється, коли Дунець був ще підлітком, то разом з матір’ю потрапив в окупацію. Коли ж їхню Бакоту звільнили радянські війська, то якийсь красноармієць подарував хлопцеві… томик віршів геніальної української поетеси. Юний Назарко буквально закохався в ті вірші, багато з яких і досі міг прочитати напам’ять.

– Тільки уяви, Терезко, цю картину: ми стоїмо посеред залитої липневим сонцем вулиці, і цей старий халамидник, виблискуючи такою ж медалькою, яка лишилася від мого любого дідуся Сьоми, шпарить поезію Лесі Українки! Вірш за віршем, вірш за віршем!..

– Нічого собі, – зітхнула студентка замислено. – В його-то роки…

– Отож-бо!

…Природно, бажаючи перевірити слова бомжа-орденоносця, Спартак поїхав разом з ним на Байковий цвинтар. По дорозі Дунець розповів, що на могилу геніальної поетеси його привів колись покійний тато Амос: це сталося буквально напередодні подачі документів до медінституту. До речі, з’ясувалося, що ота сама ювілейна медалька «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» дісталася старому від його тата так само, як і Спартакові – від любого дідуся. Тільки й різниці, що дідова нагорода зберігалася вдома у Сиваків разом із золотою медаллю онука за навчання, тоді як татову «упоминку» Назар Амосович носив на грудях…

Отак під дружню бесіду вони приїхали на кладовище. Бомж впевнено знайшов місце вічного спочинку Лесі Українки та її родичів – матері Олени Пчілки, батька Петра Антоновича і брата Михайла Петровича. З дерев’яної скриньки на сусідній могилі дідуганчик позичив на короткий час відерце, віник та ганчірку, акуратно позамітав усе сміття, приніс води, вимив постамент, бронзову гірлянду на ньому й основу бронзового бюсту. Потім виправ ганчірку, почистив віника та повернув усе позичене назад до скриньки. А далі вони удвох навідалися на могилку до предків Спартака – дідуся Сьоми, бабусі Соні й тата Андрія.

Результатом їхньої спільної поїздки на Байковий цвинтар стала гостра ілюстрована стаття в журналі «ПіК» під промовистою назвою: «Бомж-хранитель національної духовності», присвячена «некруглим» – 89-м – роковинам з дня смерті Лесі Українки.