Й махнувши з безнадійним виглядом рукою, мама Гатя пішла у свою кімнату. Тоді Спартак зітхнув з полегшенням:

– Ну й добре, що пішла, бо в її присутності щось розмова не клеїлася.

– Спарику, ну хіба так можна?! – з докором мовила дівчина. – Вона ж твоя мама, вона тебе так любить, що аж!..

– Що аж зуби заговорює, – трусонув він головою. – А між тим ми з тобою так і не домовилися. То як, зможеш мені допомогти післязавтра?

– Я так і не розумію, навіщо я тобі.

– Зробити фотосесію треба. Мені як письменникові дали репортаж звідти на відкуп: мовляв, роби як знаєш. Але якщо я рукописи палитиму…

– Не уявляю, як це ти – і раптом довкола вогнища з книг?! І я це блюзнірство ще й фоткаю!.. – перервала його Тереза.

– В тім-то й річ, що брати Капранови пропонують палити не готові книжки, а РУКОПИСИ невиданих книжок! Тих самих, видання яких заморозили через кретинські дії уряду Самойловича. У «Майстрі й Маргариті» сказано чітко: РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ! Отож Капранови і стверджують, що спалені під Кабміном рукописи невдовзі обернуться книжками. Ніби птах Фенікс, усе спалене відродиться з попелу. Магія!..

– І ти?..

– І я маю цілих три готових, але заморожених рукописи: дві збірки повістей і оповідань – «Останній із струльдбруґів» та «Зорі кольору MISTY», а також роман «Лейтенант диявола». До речі, в усіх трьох невиданих книжках – і особливо в «Лейтенанті диявола»! – містяться мої власні розрахунки, пов’язані з апокаліптичним «числом звірини»… А це дуже важливо – щоб люди нарешті побачили їх.

– Ну-у-у, знов ти завів шарманку про містику всяку! – посміхнулася Тереза. – Ох, Спарику, Спарику!.. Іноді мені здається, що це не ти старший від мене на пару десятків років, а саме навпаки.

– Завтра рукописи усіх трьох збірок я роздрукую у нас в редакції, обклею кольоровими стрічками, щоб на тлі решти виділялися. А післязавтра спалю їх, – мовив Спартак, немовби не почувши насмішкуватого зауваження. – От тільки самого себе я фоткати не можу – тому й прошу твоєї допомоги.

– А штатний фотограф як же?..

– Наш штатний фотокор буде задіяний на інших зйомках.

– Але ж тебе особисто немає у прес-релізі!

– Ну то й що?! Там лише ініціатори. Капранови запросили приєднатися усіх охочих – а я ж лауреат найпершого «Золотого Бабая». Та ще й Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара… Тому я запрошений разом з іншими, за мною дві статті – в «ПіК» і в УНІАН.

– І в УНІАН також?

– Так, для «УНІАН – Культура» я теж матеріал зроблю, з Нечипоренком я про все домовився. Головне – допоможи мені з фотосесією, решту я беру на себе. Ну то як, погоджуєшся?..