Звісно, відмовити дівчина не могла. Отож сьогодні, в середу, під стіни Кабінету Міністрів вони прийшли удвох. Лише декого з присутніх Тереза знала особисто, ще кільком особам Спартак її відрекомендував – зокрема, близнюкам Капрановим, які щедро розсипали навсібіч дотепні кпини, окремо виділяючи недолугих урядовців з команди Віктора Самойловича. Втім, були й такі, з ким навіть Спартак не був знайомий.

– Микита Горбач, – відрекомендувався один з них. – Я з Рівного приїхав до свого видавництва, а тут, бачте, акція. Ну, отож я і прийшов на акцію вашу та й на вас заразом подивитися, бо не завадить.

– На кого це «на нас»? – спитала Тереза трохи підозріло, перш ніж Спартак встиг її зупинити. – Якщо на мене, то я не письменниця, я тут фотографую. А якщо…

– Сивак – це ви, я так розумію?

– Я, – підтвердив Спартак трохи розгублено. – А звідки?..

– Овва! Не думайте, що наше Рівне – це така вже вбога діра, куди жодні новини не доходять, – посміхнувся Горбач. – Ми навіть там столичні журнальчики почитуємо.

– Ага-а-а! То ви мене знаєте за якоюсь журнальною публікацією?

– Так, я читав вашу «Навчену». Потужно написано.

– То, он воно що… Ну так, там і фото є, авжеж. А у вас?..

– Та от, загальмували мій роман про народне життя «Скрізь чужий», – зітхнув Горбач. – Отож я і вирішив спалити свій рукопис, як і ви, а далі… Будемо живі – побачимо.

– Неодмінно будемо!

– Та-а-а, як сказати!.. Я ще в житті не бачив жида, який би не викрутився, тому за вас я спокійний. А от наш брат українець… Ех-х-х!.. З нами складніше, бо переважна більшість наших переродилася на нікчемних хохлів. А хохол, скажу я вам – оце жах!..

Очевидно, Тереза хотіла зауважити у відповідь на подібну тираду щось різке та малоприємне. Однак Спартак встиг подати дівчині знак зберігати спокій, і Горбач пішов знайомитися до інших учасників акції.

Були тут і ті, хто прийшов просто як нейтральний глядач. Зокрема, Спартака хоч і прохолодно, але все ж привітав голова Клубу любителів фантастики «Обрій» Ярополк Курій. Значно тепліше розмовляв з ним інший глядач – поет Венедикт Доброткаль. Проте щойно він почав розхвалювати роман «Апокаліпсис по-київськи», як почув у відповідь:

– Дорогий мій Венедикте Леонардовичу! Все це добре, та я не планую бути автором лише однієї книжки, нехай і широко відомої у вузьких письменницьких колах… І не хочу обмежуватися тією дюжиною, яку вже маю. Тому і прийшов палити аж три рукописи. Коли вони вийдуть друком – сподіваюсь, почитаєте. Вам має сподобатися.

– Звісно, Спартаку Андрійовичу, звісно! У вас талант, дерзайте.