– Цей Доброткаль назвав тебе ім’ям та по батькові, хоча і значно старший. Чому? – прошепотіла Тереза.
– Бо дуже поважає мене. Колись у молоді роки він проектував ту саму дамбу в Бабиному Яру, яку прорвало…
– Це ту, про яку ти написав?! – очі дівчини округлилися
– Ага! Щось там у моєму романі його дуже зачепило… Але давай-но поговоримо про Доброткаля іншим разом. А тепер попрацюємо. Капранови сказали, що запрошували на акцію видатного нашого фантаста Миколу Руденка, та через поганий стан здоров’я[113] він не прийде. Як і його дружина пані Раїса… Не знаю, що з ним, але шкода, звісно… Микола Руденко – це не менший геній, ніж Олесь Бердник. Уяви, свого часу він обґрунтовано заперечив економічну теорію самого Карла Маркса, конкретно – тезу про додану вартість! І своїх поглядів не зрікся, хоча й був за це суворо покараний. Тепер він – Герой України. Заслужив, так… Шкода, що не прийде до нас. Зате ондо стоїть голова Спілки письменників – сфотографуй його!
– Де саме?
– О-о-он він. Ногу виставив уперед і посміхається, бачиш? Фоткай! А о-о-он там Валігуда, секретар НСПУ. Мені кивнув, еге ж? Клацни його. А Дмитра Корчинського бачиш? Вусаня цього ти просто мусиш знати! І його сфоткай також, він в нашому журналі «ПіК» публікується. Хай і він буде…
Далі брати Капранови розгорнули транспаранти з гаслами «Спочатку було слово! Кабмін потім», «Подивіться, що ви наробили!», «Рукописи уже горять!» та іншими. Потім на тротуарі (так, щоб не заважати автівкам проїжджати до Будинку Уряду) встановили пересувний мангал, поклали на нього стару автопокришку, всередину неї насипали вугілля, окропили все бензином і запалили. Від покришки повалив масний чорний дим.
«Спочатку було слово! Кабмін потім», «Подивіться, що ви наробили!», «Рукописи уже горять!»Тоді письменники – учасники акції – почали підходити по черзі до імпровізованого вогнища, виголошувати через мегафон короткі промови, після чого кидали у вогонь рукописи. Спалив заготовлені стоси паперу і Спартак, при цьому рукопис збірки «Останній із струльдбруґів» охоплювала блідо-жовта паперова стрічка, «Зорі кольору MISTY» – пастельно-блакитна, «Лейтенант диявола» – пастельно-зеленава. Його рукописи й справді добре виділялися у полум’ї, доки не згоріли остаточно.
Останніми до мангалу з покришкою підійшли брати Капранови. На відміну від інших, вони палили не рукописи, а кілька рулонів друкарських плівок. На той час покришка вже майже згоріла, але від солідної порції плівок вогнище знов задиміло. Отож саме в цьому чорно-масному диму близнюки засмажили шашлики на кількох шампурах, потім розклали м’ясо на пластикові тарілки й залишили на східцях, що вели до центрального входу.