Пан стражник напружив слух і насилу розібрав окремі слова, уривки фраз: «...єднаймося... стіймо на своєму... Геть похід, хай живе конфедерація!»

Працюючи плечима й ліктями, сяк-так протиснувся вперед і опинився біля кола, в якому одночасно виступали два поручники. Раптом один з них захрипів і вмовк, а другий підвищив голос:

— Панове! Ні про яку подальшу службу не може бути й мови! — закричав поручник, і всі делегати схвально загуділи. — Доки король не заплатить, не визнаємо його влади!

— Та це ж... Та це ж бунт!.. — не тямлячи себе, закричав Лувчицький. — Та як ви смієте таке пасталакати, сини Корони і його милості короля?!

В хаті зробилося так тихо, що Лувчицький почув, як сполошено загупало його власне серце.

— Це ж пан військовий стражник! — пролунав раптом одинокий голос. — Хто посмів його впустити у коло? Він же не делегат, а прислужник Потоцького!

— Геть стражника! — заревіли делегати. — Виженіть його втришия з Фастова!

Пан військовий стражник хотів було щось сказати, але дужі руки схопили його за комір, виволокли на вулицю, кинули в сани й оперіщили коней батогами... Пан Лувчицький опам’ятався, коли Фастів лишився далеко позаду...

Вислухавши пана стражника, переляканий Потоцький спішно відрядив делегацію у Фастів у складі ротмістра рейтарської хоругви пана Мочарського і ротмістра Коморовського з суворим велінням будь-що проникнути в коло і під загрозою кари вгамувати конфедератів.

— Зберіть всю свою мужність! — напучував польний гетьман своїх посланців. — Пам’ятайте, що конфедерати — це бунтівники, а за вами стоїть маєстат, його милість король і вірні сини Корони!

П’ятого грудня посли польного гетьмана вже під’їжджали до околиці Фастова, де їх перестрів дозор.

— Ми посли його милості польного гетьмана! — доповів ротмістр Мочарський. — Негайно пропускайте нас, пане поручнику!

— Іменем короля! — вигукнув пан Коморовський.

— А в нас тут, панове, своя влада, — ошкірився поручник-конфедерат. — І пан польний гетьман нам пхі!

Поручник навіть сплюнув.

Ротмістр Коморовський схопився було за руків’я шаблі, та пан Мочарський його спинив і благально звернувся до поручника:

— Коли так, пане поручнику, то негайно сповістіть свою владу, що до неї прибули посли польного гетьмана!

Поручник неохоче буркнув жовніру:

— Метнись і повідом коло про послів.