— Остряниця, відводь запорожців!

— Гетьмане! Запорожці чхають, але не хочуть відходити!

— Відводь негайно! Чурай! Де Чурай? Гонець, мчи до Чурая, хай відводить селянські загони!

— Слухаю, пане гетьмане!

— Я поведу середину. Всім відходити, доки не виберемося з диму. В кого тліє одяг на плечах, гасіть снігом. Та гармати бережіть!

В суцільному диму й гарячому попелі, що летів з Кумейок, повстанці почали відходити, на ходу ведучи вогонь з гармат і самопалів. Вітер як найнявся послужити ляхам, все дужчає й дужчає. Гоготить, свище вогонь, пожираючи Кумейки, сильні пориви несуть на рівнину хмари жевріючих вуглинок, гарячого попелу... Шкварчить сніг й укривається шаром золи. Дим, дим, дим... На козаках тліють жупани, і вони не встигають струшувати з себе жарини. Наче цілий світ зайнявся й тріскотить у вогні, корчиться, конає. Сонце зникло в диму, дим роздирає горло, їсть очі... Кашляючи, повстанці нагинають голови до землі, аби вхопити чистого повітря.

Павлюк розумів, що цей відступ може закінчитися для повстанців зле. Але триклятий дим з гарячим попелом, дрібним і пекучим, що залазить в ніс, очі, рот... А була добра задумка: чіткими рядами, зберігаючи спокій і витримку, чітко і злагоджено йти на ворога, діючи на його ляк, навалитися, зав’язати бій...

Вирнув з диму Гордій Чурай, шапка на ньому диміла, жупан в кількох місцях прогорілий, лице в сажі. Але, попри все, бадьорий і навіть веселий. Чхаючи від диму, закричав збуджено, бликаючи білками очей:

— Налякали було жовнірів, і дарма!.. Бачив, як сипонули з-за возів!.. Коли б не чортів дим!

— Шапка горить! — крикнули йому.

Чурай стяг шапку, вибив її об коліно, денцем витер лице і знову надів.

— Що там шапка! Новою обзаведусь, тут аби діло наше не згоріло. Додумались же ляхи з димом... А щоб їх лизень злизав!

— Як настрій?

— Бойовий, гетьмане! Мої селяни міцно тримаються і духом не падають. Тільки розвіється дим, вдруге будемо наступати.

І зник у диму, як у воду пірнув.

Вискочив Остряниця, кашляючи й витираючи сльози від диму.

— Гетьмане! Де гетьман? Павле, це ти? Потоцький в обхід диму послав кінноту!

— Передай: швидше виходити з диму й окопуватися!

Та окопатися повстанці не встигли. Ледве вони вийшли з диму й спинилися на рівнині, як налетіла коронна кіннота. Окопуватися не було вже часу, й Павлюк велів спішно оточити табір возами, виставивши голоблі навстріч коням... Похапцем встановили гармати.

— Ближче підпускайте! — кричав Павлюк. — Цільтеся влучніше! Бережіть порох та кулі!