Та ледве гусари відступили, як по спустошеному, згорілому й залитому кров’ю табору почала густо бити коронна артилерія, ядра шматували й терзали те, що вже не раз було пошматоване і розтерзане... Ховатися повстанцям не було де, ядра падали на беззахисні голови, але табір тримався. Поляки не відважувалися кидатися на приступ страшного табору, продовжували його засипати ядрами...

Над полем бою западав вечір. Небо на заході було криваве, наче й там клекотіла січа, і сонце хутко пірнуло в криваву млу. Козацький табір димів і горів, в калюжах крові конали поранені, бо нікому було подавати допомогу. Наче злякавшись побаченого, ніч поспішно вкутувала побоїще чорною пеленою, і довго-довго ще в пітьмі жевріли тисячі вуглин, конаючи, іржали коні, та вітер, гарячий, із запахом крові й диму, сумно завивав у степу...

Українська воля була залита кров’ю.

Через багато століть військові статистики й історики підрахують і запишуть в графу «Втрати в найбільших битвах у Східній Європі в XVII столітті» і битву під Кумейками: шість тисяч повстанців!

Серед ночі Потоцькому доповіли, що повстанці відходять у напрямку Мошен.

— Вашмосць! — звернувся коронний стражник. — Дозвольте переслідувати Павлюка!

Потоцький здивовано на нього глипнув:

— Пан коронний стражник, мабуть, стратив рештки здорового глузду. Я радий, що Павлюк хоч відійшов і дав нам сякий-такий перепочинок. А лаври Піррової перемоги хай залишаться комусь іншому!

— Вашмосць! А чому б не спробувати?

— Навіть мої старі жовніри ще не потрапляли в такий сильний вогонь, не бачили ще стільки трупів, — відповів польний гетьман. — Стійте табором! До ранку нікуди й ногою! Не вистачало ще в темряві вскочити у пастку!

Вийшов стражник, зайшов обозний.

— Як з кулями? — запитав його Потоцький.

— Витратили, вашмосць!

— Що? — аж здригнувся Потоцький. — Всі п’ятдесят тисяч?

— Так, вашмосць, п’ятдесят тисяч! — підтвердив обозний. — Це був жахливий бій, вашмосць!

— Ну і ну!.. — похитав головою гетьман. — На одну лише битву п’ятдесят тисяч куль! Я гадав, що їх вистачить на увесь похід.

— Саме так і я гадав, вашмосць!

— Гадав! Гадав! — вигукнув Потоцький.— Коли б ви менше гадали, а ліпше билися, то здолали б повстанців, не витративши і двадцяти тисяч куль! Іди геть!.. Стривай! Видай війську свинець, і хай спішно виливають кулі. Допоки не виллють, щоб і очей не стулили! Та виставте подвійну охорону!

— Слухаю, вашмосць!