Коронна кіннота не сподівалася на опір повстанців і жорстоко поплатилася за свою самовпевненість. Перший залп гармат і самопалів з-за возів скосив кілька хоругов. Недобиті залишки спішно відкочувалися назад, давлячи кіньми свою ж піхоту. Потоцький зрозумів, що мить критична. Аби не дати повстанцям як слід окопатися, ні, тим більше, перегрупувати сили, не рахуючись з утратами, кинув на приступ закутих у панцирі гусарів.

Козаки їх підпустили поближче, а тоді вдарили з-за возів шквальним вогнем... Полетіли коні, загрімкотіли обладунками гусари, падали на чорний від попелу сніг... Але кілька їхніх хоругов все ж прорвалися до самого табору. Бій спалахнув між возами. Селяни хапали дрюччя, голоблі й молотили гусарів по головах, не маючи зброї, вилазили на вози й голіруч стрибали гусарам на спини, вивалювали їх із сідел, падали з ними на сніг, душили їх, били дрюччям, кололи ножами та різницькими швайками. Ті, падаючи з коней, гуркали своїми панцирами, верещали й хрипіли, коли їх душили й товкли, і в тому хаосі важко було що розібрати. Та нові й нові хвилі нападників вихлюпувались на табір, і одними голоблями боротися з ними було важко. Проте боролися... Ось пробіг з голоблею Скидан, вискочив на воза й почав молотити ляхів по головах. Трахне — летить гусар, гуркаючи своїм обладунком.

— Готовий! — вигукує Скидан, потягне люльку і нового гусара по голові обамбурить. — І цей готовий!..

Ось пробіг з колесом в руках Гордій Чурай, бачить, зчепилися двоє, селянин і гусар. Навернув колесом гусара.

— Як у нас в Полтаві! — блиснув зубами й подався з своїм колесом в саму гущу. З довжелезним шворнем в руках пронісся Остряниця і давай молотити, аж грім стоїть!.. Павлюк з Биховцем удвох однією голоблею вергають.

— Раз, два!.. — розмахнулись і трахнули. — Пан чи пропав, двічі не вмирати!..

Покотилися гусари... Всюди тріск і гуркіт, брязкіт заліза, передсмертні крики, хрипіння коней і удари, удари... Беззбройні селяни й міщани голіруч стягують ляхів, б’ють дрюччям, ціпами, колють косами, швайками, душать за горло... І ворог не витримав натиску беззбройних людей...

— Тіка-ають! — пронісся клич. — Пани-ляшки втікають!

— Гармаші! — крикнув Павлюк. — Бийте по бігунах! Самопали, вогонь! Мушкети!..

Спалахнула стрілянина. Козаки б’ють по втікаючому ворогу, та гусари вже ген-ген. Настала хвилинна передишка. Повстанці кидають голоблі, витирають спітнілі лоби.

— Ну й намолотили! — вигукує Гордій Чурай. — Ціпом так не намахаєшся, як голоблею! Коли б оце трапилась мені молодиця, то, мабуть, і обняти б її не здужав!