Светлый фон

— Вашмосць! — примчав поручник Ташицький. — Жовніри вимагають...

— Що вимагають? — метнувся до нього полковник. — Бунт?

— Ні, вашмосць... Але вони збираються відходити.

— А-а-а!.. Втеча? Так? Сини ойчизни збираються показувати спини схизматам?!

— Вашмосць, ми оточені!

Потоцький вихоплює шаблю з піхов, якусь мить тримає її в руках і з силою застромлює в піхви.

— Матка Боска! — скрегоче він зубами. — Ці боягузи змушують мене миритися з лотрами. Князю, — звертається він до Длотовського. — Ваша милість піде... негайно піде до тих схизматів! Затівайте переговори, зволікайте, тягніть... Будь-що розколоти старшину Остряниці. Хтось з них та згодиться на переговори. Поручнику!

— Слухаю, вашмосць!

— Візьміть з десяток вершників і мчіть у Бар до коронного гетьмана.

— Слухаю, вашмосць! — поручник так і засяяв, не в силі приховати свою радість. — Сію мить виїду!

— Я знаю, що ви радий утекти звідси. Стривайте! Скажіть, що Остряниця... Ну, розумієте, Остряниця оточений, але не здається. Хай єгомосць спішно шле підмогу. В Лубни. Я буду там. Та глядіть, поручнику, ляпнете що зайве — голову зніму!

— Слухаю, вашмосць!

«Везе ж бевзю! — з ненавистю думав князь Длотовський про поручника. — Іч, сяє, що з пекла вирвався!»

— Князю Длотовський! Негайно до хлопів на переговори! Забалакуйте їм зуби як можете! Схиляйте їх до миру. В цьому наше спасіння!

 

Польських послів Остряниця прийняв у замковій залі. Своїм сотникам і старшинам велів зодягтися якнайкраще, сам принарядився, і князь Длотовський довго здивовано озирався, бо сподівався побачити перед собою ошарпанців.

«Еге, та вони собі ціну знають, — кисло подумав посол. — Ач, які самовпевнені та горді! Що ті князі, проше пана!»

— Пан полковник Станіслав Потоцький вимагає, аби ви... е-е...п-пане гетьмане, не чинили варварства, а вели війну справедливо і чесно! — розпустив пір’я пан посол.

Старшини глузливо заусміхалися й перезирнулися між собою.

— Може, пан посол розтовкмачить козакам, в чому полягає їхня нечесність? — поспитав гетьман. — І чого це пан полковник Потоцький так на козаків губи квасить?