Йшов якось Жид лісом, йде та й йде, коли се напереді могилка вкрита чималою травою, а над вечері вітерець подиха и та травка маёрить. Тиць мій Жид став, тай дума: щоб то воно було? Подумав и вернувсь. А потім і каже чоловікові:

– От, знаєс, як исов я раз лісом, дивлюсь – стоіть вівків цілісінька сотня… Та брешеш, Жиде, це такий ліс, що у ему не буде стільки вовків.

Ну, слухай, ей Богу з, було вівків з пьятдесят… біда, як страсно!

Та брешеш бо, Жиде, тут не буде стількі.

Ну, слухай зе: сейма я буду, коли не було вівків з двадцять, або з двадцять пьять. Та брешеш бо, Жиде, ми цей ліс добре знаємо: не буде в ему и стількі вовків.

От який-зе бо ти неймовірний. Ну, двадцять не двадцять, а два – хай я пропаду коли не було.

Та не бреши бо, жиде, ка-зна-чого. Ми сей ліс добре знаємо: у ему зовсім вовки не водятся; хиба нам тут первина бути?

Так хай я на цім місці пропаду, коли не правда: – ци вовк, ци сіна клок, а по дорозі сось котилось.

Поняв мужик віри Жидові.

Записал Залюбовскій.

65. – Русскій и Мазур.

Єден чоловік бідний пожичив в Мазура десять грошей, але не мав ему звідки віддати, впоминався все в него, той не мав де взяти; бідний, що робить, каже до жінки:

– Я буцім вмру, то Мазур не буде впоминатися за десять гроший.

Бідний притаївся и ніби то умер, зробили домовину, поклали его и занесли на ніч до косцёла; Мазур пішов и собі до косцёла, сховався в куток и его там замкнули, пізно, вже в ночі, добулися до косцёла злодій, засвітили собі свічку, принесли з собою багато гроший, насипали и лічать на середині косцёла, той все чує и бачить; далі, той Мазур, стук, стук паленкою и каже: «вставайте вмерлі, будете істи живіх». А той чоловік вилізає с домовини. Злодій зобачили, всі повтікали и гроші лишили. Мазур с тим чоловіком розлічуются грішми, але ідей злодій заглядає тою дюрою, що подкопалися до косцёла. А ті розділилися на двоє грішми, Мазур каже до того бідного: «а моі десять гроший, де?» Той зобачив в дюрі шапку на голові злодія, здиймив з него живо, дав Мазурові и каже: «на тобі за десять гроший». Той злодій то те вчув, приходить до своіх товаришів и каже, що іх там такого багато, що тих гроший для едного не стало, то взяли з мене шапку и дали другому за десять гроший. То ті злодіі боялися вже туди більше ити, пішли дальше, и Мазур з тим чоловіком забрали всі гроши, и пішли до дому, и мали звідки жити.

66 – Русскій и Мазур.