Урсу почав дихати рівно. Риси його обличчя розгладилися. Організм переміг у борні з безжальною отрутою.

— Жоден лікар не повірить, якщо йому розказати, — вів далі Віктор. — Рогата гадюка — найотруйніша змія з усієї цієї гиді.

Хворий на кам’яному ложі поворухнув рукою. Всі втупилися в нього. Він отямився, але очей не розплющував. Чекав, поки минеться запаморочення. Дуже боліла голова і пекло в горлі. Але думки просвітліли, він пригадав усі подробиці… Почекав ще кілька хвилин… Відчув, що до нього вертаються сили, минає біль, знов почув усі звуки і навіть калатання власного серця…

Хлопець розплющив очі й скочив на ноги, ніби підкинутий пружиною. Глянув, усміхаючись, на друзів. Він боявся потоку слів, не хотів, щоб йому співчували. Тому почав перший:

— Ви що, злякалися? Я просто сп’янів…

— Урсу! — докірливо обізвалася Марія. — Що ти базікаєш?

— Яке базікання? Коли ти вважаєш мене базікою, то клянуся, що більше ніколи не візьму в рот спирту… нерозведеного! І вам не раджу того робити. Бр-р… дуже міцний… У роті ніби палає все…

Віктор зрозумів Урсу і вирішив допомогти йому:

— Ось бачиш! А ми вже подумали… Наступного разу ти й не побачиш у мене спирту, хай тебе покусає навіть сотня рогатих гадюк. Не тобі треба давати спирт, а їм, бідолашним. Я впевнений, що вона, вкусивши тебе, здохне за півгодини.

На обличчях черешняків знов розквітли усмішки. Крем’язень раптом спитав:

— Ну, а як замок? Чи ви берегли мій п’яний сон?.. Бувши на вашому місці, я привів би вам зараз сюди дівчину в білому…

Слова Урсу повернули добрий настрій і веселість черешнякам. Тік на ті дві години забув про дівчину в білому. А тепер вона знову заполонила його думки.

— Усі готові? — удавана суворо спитав Віктор. — Хто зна, що нас чекає попереду… Лучіє, як твоя нога?

Лучія не відчувала ніякого болю. Отруєна кров так швидко була видалена, що нога навіть не напухла. Боліло тільки там, де Урсу стискував пальцями.

— Ну! Як нога?

— Так, ніби нічого й не було, — усміхнулася нарешті Лучія.

— А як голова, Урсу?

— Теж так, ніби нічого й не було…

— Щоб ти тільки не загубив її зовсім, — невинно додав Дан, але, побачивши, що Урсу зашарівся, поспішив пояснити: — Сьогодні вранці тобі її ледь не зрубав меч… потім Лучія… тобто… Ну, досить!

— Дивися, щоб я з твоєї голови не зробив конуса, — прошепотів Тік на вухо Данові.