Урсу грубо відштовхнув усіх. Йому треба світла. Треба знайти місце, куди вкусила гадюка… якщо вкусила! Може, Лучія знепритомніла, тільки побачивши, що змія готується стрибати, тільки почувши шурхіт по піску?.. Укус не міг бути вище коліна… Урсу побачив на правій нозі, якраз посередині литки, дві малесенькі ранки, дві червоні цяточки. Минуло всього кілька секунд!

Пальці Урсу обценьками зімкнулися навколо Лучіїної литки. З обох цяточок почала сочитися кров. Хлопець припав губами до червоної плями і смоктав, аж поки відчув, що рот повен крові. Тоді відпустив ногу. Лучія врятована! Він виплюнув отруйну кров і крикнув:

— Спирт! Алкоголь!

Віктор уже тримав напоготові пляшечку спирту. Швидко зробив тампон із вати, вмочив його в спирт і приклав Лучії до литки. Урсу вихопив у нього з руки пляшечку, сплюнув кілька разів, потім приклався і почав пити.

Якусь мить усі ошелешено дивилися на нього, аж поки почули розпачливий крик Марії:

— А-а! У нього ж поранена губа! Сьогодні вранці!.. Рись!..

Усі кинулися до нього. Урсу сів на кам’яну лаву біля Лучії. В горлі пекло. Хлопець кілька разів важко дихнув, потім простягнувся на лаві й заплющив очі. Якраз тоді, коли Лучія поворухнулася і глянула затьмареним поглядом на своїх друзів.

Організм Урсу почав люто боротися із зміїною отрутою. Алкоголь зміцнював і посилював опір крові. Черешняки безсило дивилися на муки свого друга. Піт ручаями стікав у нього по обличчю, майка стала мокра, як хлющ. Сп’янілий від алкоголю та одурманений отрутою, Урсу надовго знепритомнів. Його сталеве тіло відбивало шалені атаки отрути; кров, клітини, дивовижні сили організму проганяли жорстоку отруту, яка умертвляла все живе щонайбільше за дві години. Лучія й решта всі заціпеніли біля нього. Лучіїні пальці безперервно гладили його волосся, а малий схопив за праву руку й боляче стис, наче хотів передати кров, життя, теплоту — все, що тільки міг дати.

Марія, Дан, Віктор стояли, мов статуї, довкола кам’яного ложа і з острахом та надією дивилися, як корчиться їхній товариш. Лише після того, як спливло дві години, Віктор кинув перший якір надії:

— Дві години! Він врятований! Точно! Абсолютно точно!

У його словах бриніло таке відчайдушне переконання, що вони самі собою повинні були б вирятувати Урсу. Обличчя черешняків проясніли. Спазми та конвульсії Урсу ніби вщухли й припинилися. Але піт линув ще рясніше. Глибокий вдих… Тіло Урсу лежало нерухомо. Тік відчув, що рука, яку він тримав, обм’якла. Він уже ладен був закричати, коли почув голос Віктора:

— Усе! Минулося все… Ох, якого я страху натерпівся!.. Не знаю, чи знайдеться в світі людина, котра витримала б цю отруту… І ще так близько від серця…