Призвичаєний дипльоматизувати, ховати свої дїйсні заміри під маскою згідливости й індіферентности — правдоподібно вихований в тім переконанню, що на світі, а особливо в політицї, годї инакше жити і поступати, Хмельницький звичайно представлявся добродушним, скромним, непретенсійним. Очевидно, любив навіть імпонувати сею крайньою простотою і невибагливістю свого особистого житя. Але легко запалювався, уносився безпосередніми почутями — радістю, гнівом, жалем, або фантастичними образами, які снувала перед ним жива уява, і тодї доходив до крайности: «кидався з лавки, волосє рвав на собі, ногами бив в землю».
Говорив радо, багато. Любив дотепкувати, вразити слухача несподїванкою. Взагалі бачимо мішанину щирої безпосередности з східнім лукавством і вирахованним актьорством, де часто не можна відріжнити щирого пориву від зручно уданої сцени безмірного гніву, роздражнення, жалю, і се сполученнє дрібношляхетської низькопоклонности, прищіпленої вихованнєм і теж часами утрірованої умисно, з гордістю і свідомістю своїх сил, вірою в своє щастє і провіденціальне призначеннє, розвиненою великими подїями, які йому прийшлось пережити, — роблять дивне вражіннє. Глубокі потрясення, які впали на Богдана, очевидно, в сильній мірі захитали його духову рівновагу. Правдоподібно в період своєї афери, серед тих бід, які спали на його, став він більше ніж коли небудь шукати в піятицї забутя, визволення з страшного нервового напруження. Але з другого боку, тяжкі удари і зміни долі, сі нечувані напруження всіх сил, які йому прийшлося пережити в сій афері і потім в перших стадіях повстання, видобули з нього незвичайні прикмети і таланти, незрівняну побудливість енерґії, дивну меткість, орґанізаційний хист і нечувану силу впливу на людей, на маси, що незамітного сотника чигиринського поставила в ряді найвизначнійших героїв історії»[593].
Безсумнівно одне: гетьман досконало володів «мистецтвом показної відвертості та сміливого владного жесту. Це забезпечувало йому стійкий авторитет у козацькій масі, а його тяжка рука сприймалася за належне у підтриманні жорсткої дисципліни»[594].
Уклавши відповідні домовленості з турками й татарами, Хмельницький отримав від них допомогу. Схоже, зі Стамбула дали вказівку кримському хану. Без неї той би не ризикнув вступити в конфлікт з Річчю Посполитою. Та навіть, надаючи допомогу Хмельницькому, Іслам-Гірей (1604–1654)[595] діяв обережно. Він не ризикнув сам йти в похід на українські землі, як це чинив пізніше, а послав на допомогу Хмельницькому Тугай-бея (1600? — 1651)[596].