Універсал Богдана Хмельницького про підтвердження прав Максаківського Спасо-Преображенського монастиря

Як бачимо, в документі йшлося саме про забезпечення матеріальних прав козаків, їхні вольності. А вільність, свобода в той час розумілися переважно як право вільно розпоряджатися своїм майном. Державці, урядники і навіть козацькі старшини порушували це право. Це викликало протести, обурення.

Із наказу можна зрозуміти, що мова йшла про забезпечення прав не всіх козаків, а козаків реєстрових. Щоправда, в документі пропонувалося вдвічі збільшити реєстр:

«А ще була воля й. к. м. п. н. м. (його королівської милості пана нашого милостивого. — П. К.), коли з ласки своєї він, наказавши нам іти на море, для чого ми були човни приготували і гроші взяли, наказав нам приписати до нашого Війська Запорізького ще 6000 козаків, щоб було нас усього по 12 000 і тепер ми просимо залишитися у числі 12 000...»[604]

Збільшення реєстру, зрозуміло, вело до того, що чимало нереєстрових козаків тепер могли отримати відносно широкі права реєстровців. Тому ця вимога була в інтересах козацького загалу.

У кінці наказу все ж говориться про релігійні вимоги — але одним (!) реченням. Ось як це звучить: «Щодо нашого духовенства давньої грецької віри, то дуже просимо його не чіпати і ті святі церкви, які у Любліні, Красному Ставу, Сокалі та інших містах силою були унією поневолені, при давніх вольностях залишити»[605]. Ця вимога виглядає скромно, гублячись на фоні вимог щодо козацьких вольностей. Права духовенства «давньої грецької віри» гетьмана й старшину особливо не цікавили.

Якщо виходити з цього наказу, можна констатувати, що Хмельницький відстоював вузькостанові інтереси реєстрового козацтва. Говорити, що він переймався проблемами селян, українських соціальних низів — це видавати бажане за дійсне. А тим більше не варто говорити про відстоювання ним якихось українських «національних інтересів».

Вести мову про його «визвольну програму» теж немає сенсу. Діяв Хмельницький переважно в залежності від ситуації. З часом його вимоги були розширені, змінилися в них і деякі акценти. Але про це пізніше.

Та справа не лише у вузькостановості Хмельницького. Він, схоже, вів подвійну гру. Уже влітку 1648 р., вважав Омелян Пріцак, між козацьким гетьманом та султаном були встановлені васально-сюзеренні зв’язки[606].

Омелян Пріцак

Вступаючи в певні перемовини з владою Речі Посполитої, Хмельницький хотів приспати її пильність. Він репрезентував себе як борця за вольності козацькі, не претендуючи на руйнацію механізму цієї держави. Своїм зверненням до королівської влади Хмельницький також промацував ґрунт, хотів знати, яка з її боку буде реакція.