Не треба мати ілюзій щодо благородних цілей походу повстанського війська в західному напрямку. На першому місці стояли цілі меркантильні. На Заході, на відміну від пограбованих теренів Подніпров’я, Поділля й частково Волині, було ще чим поживитися. Цей похід супроводжувався жорстоким насильством, грабунками. Якщо говорити про татар, то для них це був наїзд за здобиччю й ясиром.
Однак похід потребував певної легітимації. Одна справа, коли козаки повставали на Подніпров’ї чи навіть на Поділлі. То були «їхні» землі. Щодо Волині й Галичини, то ці терени не розглядалися як козацькі. Проте це була Русь. Хмельницький (і особливо його шляхетське оточення) почали використовувати ідею «визволення Русі» для обґрунтування своїх походів на Захід. Уже влітку 1648 р. ця ідея набула поширення. Правда, на рівні чуток, поголосок[611], пізніше — на рівні висловлювань, побажань самого Хмельницького. Проте в документах офіційного рівня, які подавалися королівській владі козаками, вона не декларувалася. Зрештою, «відновлення Русі» (ще й під егідою козацтва!) в Речі Посполитій того часу не могло бути сприйняте.
Зате ідея «відновлення Русі» непогано лягала в турецькі плани. Восени 1648 р. Хмельницький звернувся до турецького султана взяти під свою зверхність «Україну, Білу Русь Волинь, Поділля з усією (Галицькою) Руссю аж по Віслу»[612]. В обмін за султанову протекцію Хмельницький мусив сплачувати данину, як Молдавія та Волощина, надавати туркам військову допомогу, постачати їм рабів на галери, а також віддати Кам’янець-Подільський[613]. Чому турків цікавив Кам’янець? Це була велетенська, добре укріплена фортеця, завдяки якій можна було контролювати значну частину українських земель. Зрештою, туркам вдалося захопити місто, але сталося це пізніше, в 1672 році.[614]
Як сприймати таку васальну залежність від турків? Як «боротьбу за національні інтереси» (адже ніби «відновлювалася Русь»!) чи як зраду цих інтересів?
У принципі, дії Хмельницького на дипломатичному фронті є зрозумілими. Йому потрібна була допомога з боку Османської імперії, в даному випадку — з боку її васала кримського хана. Без цієї допомоги гетьман ризикував програти. Тому погоджувався на невигідні умови.
Після Пилявецької битви козацькі війська рушили в західному напрямку через Базалію, Збараж, Тернопіль, Зборів і Глиняни до Львова. Уже на початку жовтня козацько-татарське військо почало штурмувати його передмістя. Варто відзначити, що Львів, знаходячись на перехресті торгових шляхів, належав до найбільших і найбагатших міст Речі Посполитої. Він мав сильні оборонні мури, які важко було взяти. Влада лишила місто напризволяще. Оборону його зорганізували самі міщани на чолі з бургомістром Мартином Гросваєром. Три тижні тривала облога. Хмельницький погодився її зняти, взявши викуп у розмірі близько 200 тисяч дукатів[615]. Це була чимала сума. Більшу її частину гетьман віддав татарам. Це знову ж таки вказує, хто був головним у повстанському війську.