Як бачимо, тут висловлювалися суто станові вимоги козацтва. Воно мало отримати реєстр у кількості 12 тисяч чоловік (ця вимога вже стала традиційною), відносно широкі права майже на рівні шляхетства (принаймні мати право судитися як шляхтичі). Для «козацької території» вимагалося надання певної автономії — тут не могли знаходитися королівські, т. зв. кварцяні, війська, а лише війська козацькі на чолі зі своїм гетьманом.
Про загальноруські вимоги не йшлося. Не йшлося навіть про захист прав православної церкви. Зате Хмельницький не забув про себе. На одному з перших місць у цитованому документі стояла вимога надати йому староство й 20 миль землі. Ця посада забезпечила б йому непогані доходи. А ще він міг би стати великим землевласником.
Після стояння під Замостям в історії Хмельниччини відбулися важливі зміни, на які, на жаль, мало звертають увагу дослідники. У другий день січня 1649 р. Хмельницький в’їхав у Київ, де зустрівся з єрусалимським патріархом Паїсієм[618], від якого отримав благословення.
Взагалі фігура цього ієрарха є цікавою. Але, перш ніж говорити про нього, варто зробити екскурс щодо використання турками релігійного, зокрема православного, чинника в боротьбі зі своїми християнськими противниками. Цей екскурс необхідний хоча б для того, щоб адекватно розуміти релігійну політику, яку проводив Хмельницький.
Так, в інтересах Османської імперії було не допустити об’єднання православної Московії з католицьким світом, а також створити зони конфесійної напруги між православними й католиками в Східній та Південній Європі. Натомість католики шукали шляхів укладення унії з православними — зокрема, з тими, які жили за межами Османської імперії.
У цій ситуації католики самі створили привід для напруги між ними й православними. Мається на увазі прийняття в 1582 р. католицькою церквою Григоріанського календаря. Було сподівання, що інші християни приймуть його, оскільки цей календар ґрунтувався на більш точних астрономічних розрахунках. Окрім того, питання календаря не належало до догматичних. Проте східні патріархи, зокрема константинопольський Єремія, відмовилися від календарної реформи. Ймовірно, тут дався взнаки вплив османської влади. Представники останньої добре прорахували, що неприйняття православними Григоріанського календаря призведе до конфліктів між ними й католиками. Зрештою, ще більше віддалить ці конфесії. На українських землях на «календарному ґрунті» навіть дійшло до кривавих конфліктів, а в українській полемічній літературі кінця XVI — початку XVII ст. питання календарної реформи було одним із найголовніших[619].