Саме після календарної реформи розпочинаються активні вояжі православних ієрархів із Османської імперії на терени Східної Європи, в т. ч. в Україну. З чим була пов’язана така активність? Формально значна частина цих людей нібито їхала до Москви «за милостинею», тобто за грошовою допомогою. Але не лише це. Ці ієрархи намагалися, в міру своїх сил, спрямовувати політику Московії в дусі протистояння з католицьким Заходом. Східні патріархи навіть погодилися створити в Москві осібний патріархат у 1589 р. Також православні ієрархи з Османської імперії почали втручатися в церковне життя на українських землях.
Майже за 600 років існування Київської митрополії (з часів хрещення Русі) ніхто зі східних патріархів не відвідував Русь-Україну. Тепер вони тут стали частими гостями. У 1586 р. на українських землях побував антіохійський патріарх Іоаким. Буквально через два роки, в 1588–1589-х, сюди приїхав згадуваний константинопольський патріарх Єремія (1530–1595)[620], який здійснив чимало перемін у церковному житті України, які важко назвати конструктивними[621]. Він проводив певну лінію, яка мала на меті створити в Україні підконтрольні йому ставропігійні інституції, а по можливості й встановити жорсткий контроль за ієрархією Київської митрополії. Для чого це робилося? Зокрема, для того, щоб не допустити зближення православних Речі Посполитої з католиками.
Турки були зацікавлені не допустити унійного процесу, власне поєднання католиків і православних, у Речі Посполитій. Не вдаючись у деталі, звернемо увагу на один відомий факт. У 1596 р. у Бресті одночасно відбулися два собори, на одному з яких підтримали унію, на другому, де зібралися православні ортодокси, її засудили. На православному соборі був присутній представник константинопольського патріарха Никифор. Уже після собору влада Речі Посполитої звинуватила його в шпигунстві на користь турків. І хоча православні ортодокси це заперечували, однак щодо цієї особи було чимало питань.
Після того як була укладена унія, Константинопольський патріархат продовжував посилати своїх представників в Україну. Головним центром православної опозиції на початку XVII ст. стало місто Київ. Тут у Печерському монастирі в 1612 р. оселився софійський митрополит Неофіт, який почав виконувати єпископські функції: святив церкви, ставив священиків і дияконів тощо[622]. Взагалі виглядає дивно, що митрополит, під духовною опікою якого знаходиться Болгарія, покидає свою митрополію і їде в Україну. Невже це він зробив по своїй волі?