У 1620 р. єрусалимський патріарх Феофан без згоди на те влади Речі Посполитої висвятив київського митрополита й єпископів Київської митрополії[623]. Таким чином відбулося відновлення ієрархії православної церкви в Україні та Білорусі. Феофан мав повноваження від константинопольського патріарха. При ньому ж був екзарх цього патріарха Арсеній. Цікаво, що перед відновленням православної ієрархії Київської митрополії, Феофан побував у Москві, де висвятив патріарха, фактично відновивши тут патріаршество.

Певно, наївно вважати, що Феофан здійснив візит за власною ініціативою. Враховуючи особливості цього візиту, можемо стверджувати, що він мусив бути санкціонований турецькою владою. Відновлення Феофаном у Москві патріаршества створювало умови для перетворення Московії в такий собі «оплот православ’я», котрий протистояв Речі Посполитій, де верховна влада знаходилася в руках католиків. У цій же Речі Посполитій залишалися значні православні регіони — українські та білоруські землі. Москва в такій ситуації мала стати для них «притягальною силою», тим самим створюючи серйозні проблеми Речі Посполитій. У такій ситуації остання «вибувала б з гри», не маючи можливості воювати з Османською імперією. А саме тоді, коли здійснювалася ця «православна спецоперація», Туреччина вела серйозну війну з Річчю Посполитою, яка закінчилась грандіозною Хотинською битвою 1621 року.[624]

У контексті цього варто й осмислювати відновлення патріархом Феофаном ієрархії Київської митрополії. Він не лише висвятив єпископів та митрополита, а й широко роздавав ставропігійні права. Наприклад, такі права отримали Київське, Луцьке, Слуцьке, Львівське та інші братства, вийшовши з підпорядкування місцевого духовенства[625].

Ієрархія Феофанового свячення, котра існувала паралельно з уніатською ієрархією (обидві претендували на спадок колишньої Київської митрополії), створювала для влади Речі Посполитої проблему, яку треба було вирішувати. Цю проблему спробував вирішити король Владислав, який у 1632 р. узаконив існування православної церкви в Речі Посполитій. Відтоді очільники Київської митрополії зайняли лояльну позицію до влади.

Показово також, що ієрархи Феофанового свячення однозначно орієнтувалися на Москву, посилаючи туди делегації. І навіть пропонували московському царю взяти їх під свою опіку. Ієрархи Феофанового свячення не визнавалися представниками влади Речі Посполитої, які вважали Феофана турецьким шпигуном. Вони, як правило, не виїздили з Києва, знаходячись під збройним захистом козаків.