Паїсій залишив при Хмельницькому свого повіреного — корінфського митрополита Йоасафа, який знаходився при гетьмані в Чигирині, де здійснював урочисті богослужіння. Йоасаф навіть подарував Хмельницькому меч, освячений на Гробі Господньому. Цей ієрарх також учащав до Москви. Зберігся універсал Хмельницького від 1 травня 1649 р. для поїздки Йоасафа в стольний град «всеа Русиї»[627].
Загалом православне духовенство Константинопольського та інших східних патріархатів у кінці XVI — на початку XVII ст. відігравало не останню роль у «гібридній війні», яку вела Османська імперія проти Речі Посполитої. У цій війні воно не лише працювало на турецьку владу, а й підігравало Московії, яка стала «православним царством» і почала претендувати на землі, населені її одновірцями, в Східній Європі.
Після патріаршого благословення помітно змінилися вимоги Хмельницького. У проекті угоди, поданій гетьманом у лютому 1649 р. польським комісарам у Переяславі, уже ставилася вимога скасувати унію і щоб існувала релігія «двох законів: католицька римська і давня грецька». Також була вимога видати Чаплинського як «винуватця війни», позбавити гетьманства князя Вишневецького, який тимчасово займав цю посаду, дозволити київському митрополитові засідати в сенаті, призначати київським воєводою православного. А коронне військо й військо Великого князівства Литовського не повинно було заходити за Горинь[628]. Приблизно ті самі вимоги були викладені у вимогах Війська Запорозького до Яна Казимира 14 лютого 1649 року.[629]
Можна увірувати в те, що Хмельницький раптом перейнявся питаннями захисту православного благочестя, хоча раніше таких намірів і не виявляв. Проте, схоже, спрацьовували інші чинники — «православна агентура» турків, які діяли за відомим імперським принципом «розділяй і владарюй».
Під кінець травня 1649 р. на Київщині було зібрано 30 козацьких полків, у яких налічувалося близько 120–150 тис. чоловік. Правда, варто враховувати, що більшість цих людей не пройшли воєнного навчання і не мали бойового досвіду. До них приєдналися татари.
Попри певні контакти між Хмельницьким і новим королем кожна сторона нарощувала сили й готувалася до війни. Це стало помітно навесні, коли активізувалися шляхетські війська. На цей раз до козацької армії приєднався Іслам-Гірей зі своїм військом. Це — симптоматично. Якщо раніше козакам допомагав Тугай-бей, що командував військами на прикордонні ханства, то тепер у гру вступив сам кримський хан. Це піднімало статус війни. Речі Посполитій на цей раз довелося воювати не просто з козаками й татарськими загонами, а з володарем потужної держави, якій Річ Посполита тривалий час платила данину.