Наступав 1650 рік...

Молдавський казус

Молдавський казус

Султан Мехмед IV

Хмельницький, не маючи ні достатніх ресурсів, ні належної підтримки підвладного йому населення, мусив шукати силу, на яку можна було б спертися. У 1650 р. він звернувся до яничарського воєначальника в Стамбулі Бекташ-аги та очаківського бейлербея Мурад-паші з проханням допомогти у відновленні взаємин із султаном Мехмедом IV (1642–1692)[639], який прийшов до влади в результаті перевороту в 1648 р. Султан у той час був малолітнім, і країною керували наближені до нього люди. Серед них була й мати султана — за походженням українка. Взагалі за часів правління Мехмеда IV помітно зростає інтерес Порти до українських справ. У відповідь на згадане прохання Хмельницького до Чигирина від імені турецького володаря було відправлене посольство на чолі з Осман-агою, яке знаходилося в гетьманській столиці з 30 липня по 5 серпня 1650 р.[640]. Своєю чергою, Хмельницький надіслав посла до султана з листом, де сповіщав Мехмеда IV про свою відданість йому й Османській державі[641].

У 1649-му чи 1650 р. був укладений проект договору Війська Запорізького з турками, який дозволяв козакам вести безмитну (!) торгівлю в районі Чорного моря. Цей договір мав гарантувати також безпеку торгівлі в цьому регіоні[642].

Тобто з Османською імперією, а також з васальним їй Кримським ханством відносини в гетьмана складалися непогано. Принаймні Хмельницький міг спертися на ці держави. Стосунки з владою Речі Посполитої були не найкращі. Сейм не хотів затверджувати в повному об’ємі Зборівські домовленості. Неприйнятним для шляхтичів виявилися обіцянки короля в питанні релігійному — ліквідація унії й надання київському митрополиту сенаторського достоїнства.

Треба було також втихомирювати повстале козацтво, яке звикло за два роки війни до воєнної здобичі. Йти на землі, підконтрольні Речі Посполитій, не випадало. Сторони так чи інакше мали дотримуватися Зборівських домовленостей. Йти за здобиччю на турецькі чи татарські землі, як це робили раніше козаки, зараз взагалі було неможливо.

І ось об’єктом «солдатів свободи» стала Молдавія[643].

Ця держава утворилася в результаті розпаду Руського королівства, яке в нашій літературі іменується терміном Галицько-Волинське князівство. На теренах Молдавії проживало як руське, так і волоське населення. Її дуалістичний характер у етнічному сенсі не підлягає сумніву[644]. Тут існував певний паритет руського й волоського населення. Руська знать брала широку участь в управлінні державою. Діловою мовою в Молдавії була руська[645]. Тому деякі козацькі ватажки розглядали Молдавію як «свою» країну і навіть намагалися оволодіти молдавським престолом. У цій державі, в силу різних обставин, монархічна влада так і не утвердилася. Молдавський престол став об’єктом змагань різних можновладців, а то й авантюристів. Наприклад, на нього претендували такі козацькі ватажки, як Іван Підкова (1533–1578)[646] й Дмитро Вишневецький (1517–1563/1564)[647]. Був не проти десь на цих теренах зорганізувати й свою «державу» Семерій Наливайко (? — 1597)[648]. На середину XVII ст. Молдавія була відносно заможною країною. У Літописі Самовидця сказано, що мешканці Молдови «почали обфито (багато. — П. К.) жити при одному господару спокойно Василію Лупилі...». Це стало однією з причин нападу татар і козаків на Молдавію. Але дамо слово літописцю: «...хан кримскій з гетманом Хмелницким несподівано зо всіма потугами козацкими и татарскими, напавши на Волоскую землю, внівец усю обернули, завоевали по саміе гори, людей побрали в полон и набитки їх, тилко замки моцніе одержалися, и сам господар уступил был з Яс міста столечного, але зновуся навернул. А Хмелницкій стоял з ханом у Прута а тую землю чатами завоевали. А напотом господар поеднал орду и гетмана Хмелницкого, жебися вернули з его земли, и учинил сватовство з Хмелницким — дочку свою за сина Хмелницкого приобицал дати, що напотом и учинил»[649].