У «жалуванні» короля передбачалося, що у Київському, Чернігівському, Брацлавському воєводствах уряди надаватимуться «шляхті віри руської», а діловодство вестиметься руською мовою. Правда, ці «жалування» мав ще затвердити сейм. У результаті затвердження окремі вимоги могли б бути урізаними — що й сталося.

У «жалуванні» короля передбачалося, що у Київському, Чернігівському, Брацлавському воєводствах уряди надаватимуться «шляхті віри руської», а діловодство вестиметься руською мовою. Правда, ці «жалування» мав ще затвердити сейм. У результаті затвердження окремі вимоги могли б бути урізаними — що й сталося.

В очі кидається певна відмінність між тим, що просив гетьман, і тим, що йому «дарував» король. Вимоги гетьмана виглядають загалом вузькостановими — він переймається в першу чергу козацтвом. До «загальноруських» тут можна віднести хіба що вимоги релігійного характеру. У «жалуванні» короля ідеться, окрім цих моментів, і про «руську шляхту» — їй мали забезпечити уряди в «руських» воєводствах, де мала утвердитися руська мова як офіційна. Це не була вимога козацька — а шляхетська. Звідки вона взялася? Можна припустити, що в королівському таборі було «руське лобі», яке очолював Кисіль. Саме ці люди, скориставшись козацькою «ребелією», вирішили й собі забезпечити відповідні права. Незважаючи на такий «становий егоїзм», Зборівські домовленості виглядали більш «національними», ніж попередні козацькі вимоги.

Якщо виходити із документів, що стосуються Зборівських домовленостей, дивним видається статус Війська Запорізького. Формально воно зі своїм гетьманом підпорядковувалося королю Речі Посполитої. Але король поставав як данник, отже васал, кримського хана. Своєю чергою, хан опікувався Військом Запорізьким і, судячи з усього, мав на нього помітний вплив. Де-факто воно стало об’єктом, котрий намагалися використати в своєму протистоянні Річ Посполита й Кримське ханство. Хмельницький же ніби опинився між молотом і ковадлом. Але він сам став на цей шлях.

У ніч на 23 серпня було знято облогу Збаража. Козацьке військо подалося на свої землі, татарське — теж у свою сторону. Татари по дорозі масово забирали людей в ясир — навіть на очах козаків. За великим рахунком, це теж був результат Зборівських домовленостей. Українські землі стали беззахисними.

Після Зборова Хмельницький опинився перед лицем численних проблем. Влада Речі Посполитої не поспішала виконати взяті на себе обов’язки. У ході повстання до козаків приєдналося чимало селян. Тепер вони мусили повертатися до своїх поміщиків. Та, спробувавши «смак свободи», робити цього не хотіли. Ці люди стали «горючим матеріалом», який у будь-яку хвилину міг вибухнути. Невдоволення викликало й те, що, незважаючи на збільшення реєстру, не всі бажаючі могли в нього вписатися. У грудні 1649 р. навіть дійшло до бунту т. зв. випищиків. Спалахнуло й повстання козацької голоти на Запорізькій Січі на чолі з Худолієм. І хоча Хмельницькому вдалося розправитися з бунтарями, але ситуацію важко було тримати під контролем[638].