Лупу, не маючи підтримки козаків, уже не міг протистояти боярській опозиції та військам Волощини й Семиграддя. Він позбувся престолу. Так скінчилися молдавські плани Хмельницького, які з самого початку виглядали не дуже певно.

Турецький дослідник Галіль Іналджик, спираючись на османські джерела, писав: «...існувало декілька автономних провінцій, що відрізнялися від тих, що перебували під безпосереднім османським управлінням. Такими були сальянні та урядові, так звані гюкуметні провінції, християнські васальні князівства Молдавія, Валахія, Трансільванія, Дубровик, Грузія, Черкасія та у XVII ст. козацький гетьманат»[654]. Саме так, практично на одному рівні турки сприймали Молдавію та Військо Запорізьке. Контроль за цими слабкими державними утвореннями з боку турків був далеко не абсолютним. Ці території жили своїм життям, вони укладали домовленості з іншими державами, знаходячись у полі політичних інтересів Османської імперії. При бажанні їхню зовнішню політику можна охарактеризувати як «полівасалітет». Наприклад, та сама Молдавія часто шукала підтримку з боку Польщі, маючи тісні економічні, культурні й політичні зв’язки з Галичиною. Отже, Хмельницький, за великим рахунком, був рівня Лупу. І шлюб його сина з Розандою в «плані державотворчому» мало що давав. Єдине, що він міг дати, це нового союзника для гетьмана в особі молдавського господаря й, можливо, ще одного союзника в особі гетьмана

Великого князівства Литовського, князя Януша Радзивілла. Однак Молдавія не була сильним союзником — навпаки, її господар чекав допомоги від козаків. Радзивілл же тримався на відстані від нового свояка, козацького гетьмана. Молдавські плани стали для Хмельницького не стільки здобутком, скільки втратою. Або ще однією помилкою гетьмана — не першою і не останньою.

Від Берестечка до Переяслава

Від Берестечка до Переяслава

Хоча в 1650 р. не було якихось серйозних сутичок між військами Речі Посполитої та козацько-татарськими військами, це, радше, виглядало як затишшя перед бурею. Наприкінці літа того року в Польщу з полону повернувся коронний гетьман Микола Потоцький. Він, втративши на війні з козаками й татарами сина і будучи ображений принизливим полоном, прагнув помсти. Із його поверненням значно посилилася «партія війни» в Речі Посполитій. Грудневий сейм 1650 р. ухвалив збільшити коронне військо до 36 тисяч, а литовське — до 15-ти. Також у наступному році мало відбутися посполите рушення, тобто загальна шляхетська мобілізація.

У квітні 1651 р. урядові війська почали концентруватися біля Сокаля (нині районний центр Львівської області). У травні Хмельницький завершив свою мобілізацію і рушив з армією в район Збаража.