Однозначної відповіді на питання про «зраду хана» і «ув’язнення» ним Хмельницького ми не маємо. І, певно, мати не будемо. Це ще одна із загадок Богдана.
Але які б не були причини «зради хана», вона стала сильним ударом для козацького війська. Воно опинилося без татарської кінноти, а також без свого провідника. Козаки змушені були відступити. Вони розташувалися табором біля річки Пляшівки, притоки Стиру, де їхній тил прикривали болото й чагарі. У вкрай складних погодних умовах, під дощем, козаки вирили рови й насипали земляні вали, що захищали їх від урядових військ. Почалася десятиденна облога табору. На жаль, обстановка в ньому була не найкраща. Відсутність гетьмана сприяла незгодам, тертям серед козацької старшини. Спроби провести переговори з королем про замирення результатів не дали. Наростали в таборі конфліктні ситуації між козаками й селянами. Давалася взнаки також нестача продовольства й питної води.
Іван Богун (? — 1664)[660], що взяв на себе функції наказного гетьмана, вирішив здійснити переправу військ через болота й річку Пляшівку. Її почали лаштувати в ніч на 10 липня, загачуючи болото возами, наметами, різним спорядженням. Однак такі дії викликали паніку в таборі. Мобілізовані селяни й ремісники, вважаючи, що їх хочуть використати як «живий щит», щоб вивести козацькі частини, кинулися до переправи. Почалася паніка. Богуну вдалося вивести лише 20-тисячний козацький корпус і частину артилерії. В боях та в паніці 10 липня загинуло близько 8 тисяч учасників битви. Повністю знищений був загін, що прикривав відступ. Збереглися легенди про мужність козаків цього загону. Однак їхній героїзм ситуацію не врятував.
На вечір 10 липня коронне військо зайняло козацький табір. Йому дісталися багаті трофеї — гармати, порох, а також документи канцелярії Хмельницького та його скарбниця й клейноди. Гетьман же від поля бою був далеко[661].
Берестецька катастрофа стала «точкою неповернення». До неї ще зберігався хоч якийсь шанс на примирення влади Речі Посполитої з козаками, після неї — вже ні. Хоча в битві перемогли урядові війська, насправді це була піррова перемога. Їм так і не вдалося упокорити українські землі. Наступ коронного війська в східному напрямку й литовських військ під проводом Януша Радзивілла з півночі відбувався в умовах партизанської війни. Їм також дошкуляв голод, оскільки місцеве українське населення ховало від вояків продовольство. Воїнів косили хвороби. Від дизентерії тоді помер шляхетський улюбленець Ярема Вишневецький[662]. Великих масштабів набуло дезертирство. Шляхетська армія зменшувалася на очах.