1651 рік був для Хмельницького не лише роком воєнної катастрофи, а й роком особистої трагедії. «Найбільше кохання гетьмана», колишня «дружина Чаплинського», з якою його заочно обвінчав єрусалимський патріарх Паїсій, була страчена запальним гетьманичем Тимошем у травні 1651 р. за підозрою у зраді. Щоправда, Хмельницький довго не ходив у траурі (якщо взагалі ходив). Улітку цього ж року одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Ця жінка пережила гетьмана. У 1671 р. вона стала черницею в одному з київських монастирів.
1651 рік був для Хмельницького не лише роком воєнної катастрофи, а й роком особистої трагедії. «Найбільше кохання гетьмана», колишня «дружина Чаплинського», з якою його заочно обвінчав єрусалимський патріарх Паїсій, була страчена запальним гетьманичем Тимошем у травні 1651 р. за підозрою у зраді. Щоправда, Хмельницький довго не ходив у траурі (якщо взагалі ходив). Улітку цього ж року одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Ця жінка пережила гетьмана. У 1671 р. вона стала черницею в одному з київських монастирів.
Тим часом Хмельницький 17 липня розіслав із Білої Церкви наказ полковникам прибувати до нього з уцілілими військами[663]. Під цим містом гетьман почав закладати табір. Наприкінці серпня під його рукою було близько 25 тисяч козаків. Також йому на допомогу було прислано близько 6 тисяч татар-ногайців. Звісно, це була далеко не та армія, яку мав гетьман перед Берестецькою битвою. Та все ж...
Цікаво, що саме на 1651 р. припадає активізація контактів Хмельницького з турками. У цьому ж році гетьман звертався до султана з просьбою не лише забезпечити йому протекцію, а й вплинути на кримського хана, щоб той надав допомогу. Умови протекції були змінені на користь турків. Тепер Хмельницький змушений був платити данину, як Молдавія та Волощина, й давати воїнів для війни з Венецією[664].
Польська сторона розуміла, що козаків «голими руками не взяти». 15–28 вересня 1651 р. у Білоцерківському замку відбувалися переговори урядової та козацької депутацій[665]. Першу очолював Адам Кисіль, другу — Іван Виговський. Переговори велися у вкрай напруженій атмосфері. Дійшло навіть до того, що кілька тисяч заколотників разом з татарами оточили цей замок, вважаючи, що старшина з гетьманом хоче зрадити їх. Хмельницькому з допомогою чималих зусиль вдалося придушити бунт, стративши його ватажків.
28 вересня був нарешті укладений документ під назвою «Пункти спорядження й заспокоєння Війська його королівської милості Запорозького на комісії під Білою Церквою»[666]. На відміну від Зборівських домовленостей, де був королівський лист, у якому надавалися права Війську Запорізькому, білоцерківські пункти мали двосторонній характер. Вони підписувалися представниками корони Польської, Великого князівства Литовського й Війська Запорізького. Свої підписи під документом поставило чимало осіб, серед яких з урядового боку були: Микола Потоцький, гетьман великий коронний, Мартин Калиновський, гетьман польний, Адам Кисіль, воєвода київський, Януш Радзивілл, гетьман литовський, а з боку козаків — гетьман Богдан Хмельницький, писар Іван Виговський та деякі полковники.