Згідно з «Пунктами...», кількість реєстру Війська Запорізького встановлювалася на рівні 20 тисяч, тобто вдвічі меншою, ніж за Зборівськими домовленостями. Це військо мало перебувати лише на теренах Київського воєводства, куди не мало права заходити військо коронне. Нагадаємо, що, відповідно до Зборівських домовленостей, козацькою територією було як Київське воєводство, так і воєводства Брацлавське й Чернігівське.
Той, хто втратив свою власність у воєводствах Київському, Брацлавському й Чернігівському (це переважно були шляхтичі й євреї), мали право прибути сюди й повернути свою власність.
Чигирин і далі залишався під управою Хмельницького. Власне, це місто перетворювалося в політичний центр козацької території й Війська Запорізького.
Знайшлося в білоцерківських «Пунтах...» також місце й для релігійних справ. Декларувалося, що «релігія грецька» «має бути утримана в давніх вольностях, згідно давніх прав».
«Пункти спорядження й заспокоєння Війська його королівської милості Запорізького на комісії під Білою Церквою» зобов’язували Військо Запорізьке порвати стосунки з Кримським ханством, відмовитися від допомоги ординців і в наступні часи не підтримувати з ханом стосунків.
«Пункти спорядження й заспокоєння Війська його королівської милості Запорізького на комісії під Білою Церквою» зобов’язували Військо Запорізьке порвати стосунки з Кримським ханством, відмовитися від допомоги ординців і в наступні часи не підтримувати з ханом стосунків.
Традиційно оголошувалася амністія. Але на цей раз вона мала «двосторонній характер». Наведемо цей пункт повністю: «Шляхта римської та грецької релігії, котра під той час замішання була при війську його королівської милості Запорозькому, також і київські міщани, ті всі мають покриватися амністією і утримані при здоров’ї, кондиціях та субстанціях своїх. Коли б щось під котрим було випрошено, має бути знесене конституцією, аби всі залишались у ласці його королівської милості. Навзаєм, козаки, котрі були при війську його королівської милості, мають залишатися при своїх вольностях, жінках та дітках». Тобто виходить, що серед козацьких повстанців були не лише міщани, передусім міщани київські, а й шляхтичі, у т. ч. і католики. А в королівському війську служили й українські козаки.
Особливий пункт присвячувався євреям. У ньому говорилося таке: «Жиди в добрах його королівської милості і в шляхетських, як бували мешканцями та орендаторами, так і тепер мають бути». Тобто євреї поновлювалися в своїх правах на козацьких територіях і могли туди повертатися.