У завершальних положеннях «Пунктів...» йшлося про те, що Військо Запорізьке не має права діяти на теренах Великого князівства Литовського, а в Києві, яке «є місто столичне і судове, то в ньому якнайменше козаків до реєстру має прийматися». Тобто урядовці Речі Посполитої намагалися убезпечити Київ від козацького впливу.
Білоцерківські переговори, як і підписана в ході їх угода, були не більше ніж дипломатична гра. Певно, кожна сторона сподівалася виграти час й виторгувати для себе якомога кращі умови. Але компромісу не було досягнуто. Ні Хмельницького з козацькою старшиною, ні короля з шляхтою ця угода не влаштовувала. Вона стала папірцем, якого ніхто не збирався виконувати.
Білоцерківська угода мала затверджуватися сеймом. Але, як і варто було сподіватися, такого затвердження не відбулося. Вперше в історії Речі Посполитої сейм 1652 р. був зірваний, бо один із послів, Владислав Вікторин Сіцінський (1615–1672), скористався правом liberum veto.
Це остаточно розв’язало руки Хмельницькому. Життя тривало — й точилася війна.
1652 рік, як уже говорилося, став для Хмельницького роком остаточного вирішення молдавського питання. Урядові кола Речі Посполитої, звісно, були не в захваті від того, що козацький гетьман захотів породичатися з молдавським господарем.
Тому очільники цієї держави вирішили завадити шлюбу Тимоша й Розанди, втрутившись у молдавські справи. У бік Молдавії вирушило значне військо під проводом польного гетьмана Мартина Калиновського.
Воно розташувалося табором поблизу гори Батіг на березі Південного Бугу в долині біля сучасного села Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області[667]. Військо ніби налічувало 50 тисяч чоловік, із яких професійних воїнів було: 12 тисяч кінноти й 8 тисяч піхоти, інші — озброєні слуги.
Табір не був добре укріплений. Калиновський, очевидно, не сподівався нападу. 1 червня (22 травня за с. ст.) зібрані Хмельницьким козацькі й татарські війська, переправившись через Буг, непомітно підійшли до позицій шляхетських військ. Тоді ж відбулися перші сутички між татарами й польськими військами. У ніч на 2 червня козаки й татари оточили польський табір з усіх боків. На той час підійшли головні сили козаків. Вранці 2 червня розпочався штурм табору. Цього ж дня козаки й татари ввірвалися в нього. Увечері він уже був у їхніх руках. Війська Речі Посполитої були розгромлені повністю, сам польний гетьман зі своїм сином Самуелем Єжи полягли на полі бою. Вважається, що в ході бою загинуло близько 8 тисяч вояків із польської сторони. Врятуватися вдалося переважно кіннотникам.