Показовими були події після завершення битви. Козаки не віддали полонених татарам. Хмельницький, заплативши останнім гроші за ясир, наказав перебити бранців. Це ніби була помста за Берестечко. Таким чином було вбито від 3 до 5 тисяч людей — жовнірів та челяді.
Масове вбивство полонених продемонструвало, що і так жорстока війна ставала ще жорстокішою. Сподіватися на компроміс між козаками й владою Речі Посполитої вже не було сенсу.
Перемога козацько-татарського війська під Батогом стала важливим «аргументом» для Василя Лупу, щоб він погодився на шлюб своєї дочки з сином козацького гетьмана.
Складати зброю, звісно, не збиралася ні одна, ні друга сторони. На початку 1653 р. війська Речі Посполитої зробили низку нападів на контрольовані козаками землі, заходячи аж під Чорнобиль, Паволоч та Брацлав. Так, у березні восьмитисячне військо на чолі зі Стефаном Чарнецьким (1599–1665)[668] і Себастіаном Маховським (1600–1672)[669] захопило східні райони Брацлавщини. Однак його вдалося зупинити Івану Богуну в бою під Монастирищем.
Тим часом продовжувала розігруватися «молдавська карта». Тиміш Хмельницький, як уже говорилося, пішов на чолі козацького війська в Молдову, щоб захистити Василя Лупу. Там він воював із союзниками Речі Посполитої — Волощиною та Семиграддям.
Ян Казимир, сподіваючись підмоги від цих союзників, розмістив своє військо під Кам’янцем-Подільським у окопах і чекав вісток про падіння Сучави. Далі він рушив до Бара, а потім, довідавшись про приєднання військ Іслама-Гірея до Хмельницького, відступив у район міста Жванець (зараз село Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). 28 вересня коронна армія зупинилася табором між ріками Дністер і Жванчик, який укріплювали ровами й валами. Чисельність війська сягала 40–50 тисяч осіб. Тим часом під Сучавою було укладено перемир’я, але, маючи значні втрати в боях із козаками, правителі Волощини й Семиграддя не надали серйозної допомоги Яну Казимиру.
Козаки й татари оточили королівський табір і блокували його[670]. Їхня чисельність була приблизно такою, як і чисельність коронних військ. Почалася більш ніж двомісячна облога. У війську Речі Посполитої почався голод, спалахнули епідемії, поширеним стало дезертирство. Але не набагато кращою була й ситуація в таборі козацькому. Ні одна зі сторін не могла зважитися на вирішальну битву.
Подальше стояння військ в умовах негоди, масових захворювань, браку харчів і фуражу вело до чим далі більших небойових втрат. Необхідно було шукати вихід із ситуації. І тоді Іслам-Гірей взяв на себе роль посередника на переговорах.