Після від’їзду Бутурліна гетьман і старшина почали виробляти проект договору з Московією. Цей документ не зберігся. Тому говорити про те, як уявляла собі козацька еліта відносини з московським царем, проблематично. Цей проект, судячи з усього, був скорочений і суттєво відредагований у Москві. До нас дійшли у російській редакції т. зв. Березневі статті 1654 р., які визначали відносини царя й Війська Запорізького[676]. Правда, є сумніви щодо автентичності цього документа.

До сьогоднішнього часу ведуться дискусії, як класифікувати Переяславський акт із позиції міжнародного права. Не будемо їх розглядати, вернемося лише до очевидних речей.

По-перше, не підлягає сумніву акт присяги московському цареві. Він мав не лише юридичний сенс, а й символічне значення. Сотні тисяч людей із підданства польському королю перейшли в московське підданство. Це не могло не вплинути на їхню свідомість. Таке дійство справило набагато більший вплив, ніж укладення якихось договорів «у верхах». У цьому сенсі, справді сотні тисяч українців приєдналися до Московії.

Хмельницький — цей хитромудрий політик — звик до того, що договори, які укладалися, часто були варті не більше, ніж той папір, на якому писалися. Так він, напевно, сприймав і Березневі статті, котрі почав порушувати буквально наступного дня після їхнього прийняття.

Хмельницький — цей хитромудрий політик — звик до того, що договори, які укладалися, часто були варті не більше, ніж той папір, на якому писалися. Так він, напевно, сприймав і Березневі статті, котрі почав порушувати буквально наступного дня після їхнього прийняття.

Боярин Бутурлін приймає присягу від гетьмана Хмельницького на підданство Московії

По-друге, був укладений документ (Березневі статті), який передбачав протекцію Московії над Військом Запорізьким. Хоча козакам надавалися вольності, різноманітні преференції, але царський уряд спробував їх обмежити. Зокрема, обмежувалися міжнародні контакти Війська Запорізького (воно не мало права зносин з польським королем і турецьким султаном). Також у Київ та Чернігів вводилися російські воєводи із гарнізонами.

Російська й українська сторони по-різному дивилися на Переяславський акт, виходячи зі своїх політичних традицій, які помітно різнилися. Московіти трактували його як приєднання, фактично захоплення, українських земель. Натомість українці розглядали цей акт як договір «рівноправних сторін», де кожна бере на себе стосовно іншої відповідні зобов’язання. Ці розходження особливо були помітними під час Переяславської ради, коли московські посли відмовилися від «взаємної присяги».