Насправді ж, він хитро щадив, а радше присипляв увагу форелі. Тому щохвилі срібно-промениста і червоно-цяткована форель, як весняна блискавка, падала на діл неподалік від альтанки. Панцьо підносив її з землі, вивчав хижими очами, нащупував легко пальцями шию і відчіпляв. Або з легким хрускотом ламаючи форелі карк, засовував її до дерев’яної коробки, або ж, скільки разів натрапив пальцями на набубнявілу яєчниками шию, кидав упізнану таким чином самицю-форель назад доводи, зойкаючи: «Панянка хай гуляє!», — і знову шмагав вудкою по гладіні блискавичним ударом з тихесеньким дзижчанням польоту комара так, що навіть форель, яка спала в теплі полудня, прокидалася і хапала то сонно, то жваво, щоб не втекла від неї дармова пожива, якщо вже комар, мабуть, у любовній погоні залетів у воду на власну погибель. Але уважніший від форелі Панцьо ані надто різко, ані надто пізно, безпомилково вхоплював тремтіння і відразу ж висмикував вудку разом з фореллю зі стихії у стихію. Форель вилітала з води по повітрі, як птах, і падала, як камінь, на твердий діл гаті. Осліплена світлом, струшена ударом, вона один, перший і останній раз в життя, пронизувала думку Панця, як і Панцьо її, що ми всі охоплені стихією погибелі. Панцьо був майже задоволений, а Цвилинюк, ступаючи за ним по п’ятках, приглядався до майстра-рибалки з увагою і захопленням.

З весною приблукали до бутину весняні новини про цісарські загадки чи то патенти. Те, що не так давно тому називалося революцією, а тепер вже якось інакше: конституцією. У робочий день про це не згадували, але при святі хотілося говорити і знати. Нещодавно не хтось інший, як Панцьо, згадував про конституцію, але вперто затаїв, і тепер знову, окрім недавнього цісарського жовніра Матарги, котрий хотівши бути єдиним, хто все знає, постійно сердився на Панця, очі всіх звернулися на старого полатайка. Бистречани переважно запитували і слухали задля розваги, а бувалі жаб’ївці, котрі у своїй парафії може навіть і не глянули б на такого дідугана, дивилися на нього уважно, а навіть із занепокоєнням. Першим, немов соромлячись того, що запитує, звернувся Томашевський:

— До конституції ви як?

Панцьо не розчув, вкидаючи форельку до води, знову зойкнув:

— Панянка нехай гуляє!

Вітролом повторив голосно:

— Весна йде світом, свобода, говорять, що пан цісар випустив конституцію. Що ви на це?

Панцьо, задивившись на вудку, не відповів, а Цвилинюк важно кивав пальцем, щоб не заважали. Замовкли, лише ліс лагідно галасував. Слухали ліс, а потім Мандат розповідав упівголоса: