— Що висить, мій паночку, — чемно запитав Цвилинюк.

— Конституція, і вона для того й є: для погрози.

Томашевський зневажливо надув губи, але слухав уважно, а компаньйони дивилися то на нього, то на Панця. Пехкало сплюнув:

— Тьху! І з усього цього знову нічого для нас, тільки гірше.

Панцьо похапливо погодився:

— Так, так, для мене теж, було погано, а буде гірше.

Замовк і всі замовкли, тільки ліс весело гомонів. Мандат зареготав, він знав, що про це думати, але запитував далі:

— Ну, і що ж далі з тією конституцією?

Панцьо посміхнувся, як терплячий учитель:

— Чоловіче, не плутай, як корова шнурком, бо все-одно не виплутаєшся. Одна справа революція, а інша справа конституція. Революція — це вовчі зуби, а конституція це так собі — щурі.

— А що гірше? — запитав Мандат.

— Га, революція гірша, бо тоді такий собі відразу щось ухопить, розбагатіє, втече, або ще тобі зуби покаже і що ти йому зробиш? А щурі — це теж дуже паскудно, страшний натовп! Теж хапають. Але є надія, що їх якось можна потруїти. Го-го, цісар твердий, панове притихнули, у нас не буде — того.

— Чого не буде, паночку? — запитав Цвилинюк.

Панцьо посміхнувся і прошепотів:

— Це називається: egalitè, так як там у Франції. Короля прогнали, на трон сів пиячина з вулиці, швець полатаний, а потім короля за шию, голову — панц! — відрізали. Я бачив…

— Голову бачили? — запитав Мандат.

— Та не голову, а тамтешні порядки, рівність, хліб-вино, багато такого різного, але…

Вітролом перебив з жалем: