— Гарні мені порядки, тата вигнали, ще й голову відрубали. У коморі засів пиячина з вулиці, татовим хлібом-вином пригощає.

— Але там ніхто нікого не пригощає. Я молотив у ґазди, перед вечором він мені заплатив, повіднімав там годинку, тут пів годинки, і вже мені не дав вечері, ані сніданку вранці. Я голодний переночував у шопі на голій землі і голодний пішов під дощем до містечка і сам себе почастував.

— То в чому ж ті порядки? — запитав Томашевський.

— Кожен тримає в кулаку, ніхто нікому нічого не дасть, рівність.

— А чому ж не дають? — питав заклопотано Томашевський.

— Та чуєте ж, рівність. Кожен має однакову гадину в кишені, як тільки полізе до кишені, то гад його як вкусить, що аж той засичить і нічого нікому не дає.

Ґєлета дещо нудьгуюче запитав:

— А папі римському голову не відрубали? З крісла не скинули?

— Ні, — задумався Панцьо, — до нього щось ніхто не має охоти, крісло надто гаряче.

— На жару? — запитав Петрицьо.

— Хе-хе-хе, — засміявся Панцьо, — хай тобі буде на жару, а то й ще гірше…

— Чому ж гірше? — запитав Петрицьо.

Панцьо таємничо звірився:

— Папа заступає, щоб — рогів не було видно з-під сидіння, розумієте?

Він оглянув прискіпливо слухачів і махнув рукою.

Матарга подав голос задля великої політики, та через свято говорив примирливо:

— Що тут скажеш, шкода вас, дідусю, ви старенький. Але ж як не соромно таке розповідати? Скрізь є цісарі чи королі. Щоб короля прогнав пиячина? тьху! не гнівайтесь, але це неправда.

Панцьо теж відповідав терпляче з нагоди свята:

— Матарго, не будьте, як той щойно потовчений віл, який заблукав на чуже подвір’я і зовсім заціпенів. Що ви там бачили? Турків, оце й усе.

— Ще пруссів я бачив, скуштував їх, це найтвердіший нарід — вибухнув Матарга.