Марійка сказала твердо:

— А я вам кажу, встаньте!

Панцьо з труднощами вигрібся зі свого ганчір’я і повільно підводився. Фока і Цвилинюк взяли його попід руки і відвели в напрямку колиби. Забава несподівано зіпсувалась, і тільки дрозд весело прощався з днем.

Вершечок весни

На щастя, покликали на пиво. Для того, щоб втамувати спрагу, щоб збадьорити тих, кого виснажив танець, і врешті, щоб зігріти тих, кого вечірня роса, роса з тіл і вологість з яру вже морозила, а навіть трясла. Пиво, пиво, що ж могло бути більше в сам раз! Знову оживилася Юстинка. Даючи позитивний приклад, перехиляла кубок за кубком, а разом з тим галасливо дбала про те, щоб кожен отримав пиво, і дещо тихше — про справедливу роздачу і про тверезість. Розговорювала тих, що мовчки випивали келих за келихом, а іншим затикала рота, щоб не говорили, а тільки пили. Вона запрягла до допомоги, чи щоб припрошували чи щоб пильнували і стримували, товстеньку вдовицю, Палагночку і будь-яку іншу, що потрапила їй під руки. Вдова знову показувала зуби, а Палагночка кулаки. Біля колиби було ще світло і досить тепло. Сонце, що сідало, вигравало на хвилях потоку. Не важко було зауважити, що кучері потоку розсипалися так само золотисто, як пасма Марічки. Та про це вже не пам’ятали.

— Не облизуйте горщиків, а перехиляйте, гульк-гульк-гульк! — кричала понад головами Юстинка.

Мандат поспішно здував з пива пінку, а Матарга поважно повчав:

— Це сама сметанка, треба смакувати, а не здувати, лизати, а не ковтати.

— А ви колись пили пиво? — запитав Мандат.

Матарга, злизуючи пінку, похвалявся:

— Го, го, я насмакувався, нажлуктався цього пива. Стільки то вже ніколи не буду пити. А найбільше тоді, коли наш реґімент стояв на Шльонську. Це далеко, аж за Краковом. Там зверху теж була така сама пінка, вона найсмачніша — це німці, а як трохи здути, то внизу самі поляки, їх можна зрозуміти, вони говорять подібно до нас, і вони, як і ми, трохи дурніші від німців. Але пиво всім однаково ллється у горло, на ярмарках, у шинках, на стрільбищах, кухоль коло кухля стоять, як на варті. І вони цю пінку від пива називають квіткою. Слушно, бо треба смоктати до рота, як бджола з квітки, а не дмухати, не хлебтати, як пес.

Мандат намагався втягувати пінку, а потім під сміх випорожнив весь кубок. А Юстинка негайно ж наказала йому долити. Матарга і далі повільно і з приємністю повчав про пивну квітку. Зігріті пивом, вони дещо холодніше розмовляли про денні справи, але Матарга, злизуючи зі смаком пінку і обережно оглядаючись, повернувся до своєї зачіпки: