Всі замовкли, господарі знову почали припрошувати, щоб їли, хто хоче. Колиба була набита битком, аж ставало страшно, щоб натовп її не розніс. Люди сиділи по кутах або ховалися один поза іншого, їсти вже не могли. Не допомагали й нагадування Юстинки, які заглушали гудіння ватри. І важко було когось побачити по кутах і в тіні, і насправді їжі було достатньо, аж забагато. Жінки потихеньку перебиралися до своїх куренів, Юстинка і Петрицьо проводжали їх з лучиною, а деякі сиділи до опівночі, балакали в малих групках чи дрімали. Опівночі знову відізвався Кочерган:

— Фоко, візьміть скибку хліба і горщечок і ходімо.

Всі замовкли, ті що дрімали, прокинулись. Фока взяв шмат хліба і кубок, у темряві без лучини вони пішли до потоку. Тримаючи міцно Фоку за руку, Кочерган занурив хліб у потоці, промовляв пошепки:

— Не хліб це купається у воді, а лиш я, тільки ми удвох, у здоров’ї і в силі. — Потім зачерпнув води і шепотів далі: — Не воду черпаю, а молоко і мед.

Потік лагідно шумів, ліс мовчав. Мовчки повернулися до колиби. Кочерган шепотів:

— Для всього покоління, що мало б розпочатися, то зараз найкращий час.

Фока відповів теж пошепки:

— У нас в Ясенові так само святкують, але в ніч перед Новим Роком.

Кочерган пошепки повчав:

— Від початку світу Новий Рік є весною, перед Юрієм. Це від Бога. А той зимовий — це рішення людей.

Вони підходили в темряві до колиби, чули густий гамір. Коли вони зайшли, всі замовкли, Кочерган починаючи з війта давав усім спробувати змоченого у воді хліба і попити водою. Всі вставали, куштували, і Йосенько також скуштував води.

— Переміна відбувається, — голосно проголосив Кочерган.

Довго мовчали стоячи, Фока зітхнув:

— Прошу вас, любі гості, якщо ваша ласка — спати.

Всі розходились, влягались, лісовий храм завершився.

Святце і напівсвятце

Наступного дня всі спали довше, окрім Фоки, Петриця і Юстинки. Вони утрьох зірвалися вдосвіта, піклуючись, щоб нагодувати гостей перед далекою дорогою. Савіцький теж встав раніше, але не з думкою про гостей. Вважаючи, що свята вже досить і навіть забагато, він витягав з куренів і з колиб молодших бутинарів і погнав з ними до ризи на Погорілець.

Однак свято не закінчилося. Та й, правду кажучи, це не було справжнє церковне свято, а як це називають «сєтце», тобто святковий день, і лише численні гості, гостинність і весна так його підживили, що воно розтовстіло, розрослося в велике свято та ще й перекинулося на наступний день. Бо хоч храм вважається лиш святковим днем, а все ж свято. Неохота повертатися до важкої праці після веселого байдикування чи радше опір поверненню від сп’яніння до тверезості. Із ритму, в який вводять музика і танці, неначе тебе несе вода, до зусиль не лише рук, але й турботливих думок про кожну окрему колоду? Це не просто вирішити. Бо та сама людина, яка з жалем повертається від святкової стихії до буденного тупцювання і видається втомленою, раптово з охотою запалає гостинністю і охоче побіжить за маслом чи бринзою на сам вершечок, до пастушої стаї, куди інший вибирається довго, неначе в подорож.