Матарга відізвався твердо, на половину переможно:

— Я погоджувався до дерева до лісу, щоб чесна робота грала, як дзвін, а не до якихось валандань. Я своє вже відбув, досить з мене війни, досить поневірянь.

Матарга почав щось пильно шукати в куті, демонструючи, що не має часу на подібні балачки, але врешті сів на свою підстилку. Фока вибухнув:

— Ви залишаєте мене на середині шляху, гірші від Юди.

Ніхто з бистрецьких не образився. За якусь мить Лесьо Караванчук переміг себе і зламаним у горлі голосом видушив:

— Юда за гроші, а нам не гроші на серці. Це не зрада, а навпаки.

Тимчасом молоді жаб’ївці і ті, що вже дрімали по кутах, спочатку бурчали, а потім викрикували, надмірно демонструючи бажання принизити рубачів:

— Ми поїдемо, всі до одного!

Томашевський повернувся до своєї компанії, просичав:

— І що? Пупкові ґазди з первовіку? Проявили себе! Тільки запрягати! І ще гірші від худоби.

І знову ж ніхто не образився. В свою чергу Савіцький намагався переконати Вітролома:

— Ґаздо, ви ж не дитина, ви ж наш побратим, надійний товариш, не залишайте ґазди і нас у такій потребі.

Вітролом відповів неохоче:

— Які ми є, такі є, але тут на місці. А там на чужині — ні!

Бомба додав:

— Тут ми господарі, а там нас просто немає.

— Ми не схимники, — поспішно додав Вітролом, — не мандрівні монахи, у нас є жінки, діти.

Бомба підгавкував:

— Так, так, ми не монахи.

Мандат весело зареготав: