— А хто її любить? Любиш чи не любиш, але так говорити не можна і гріх. Вода гарна, вода сильна, вода Божа. Хто б смів її судити?

Петрицьо вже розігрів і подавав їжу, рубачі по одному підходили до ватри, а дідки похапцем відсувалися. Нарізали ремінці для постолів, шкіра потріскувала в їхніх руках, лиш настільки було їх чути. Ватра показувала рубачів одного за другим, сховатись їм було нікуди, тож вони втупили погляд в кулешу. Фока, якого від ватри було добре видно, сказав:

— Післязавтра Юрія.

Кузімбір Білоголовий здригнувся, опустив голову, задивився у барильце з гуслянкою. Бомба болісно зітхнув, як корова від кольок. Інші втупилися в їжу, колиба замовкла в очікуванні. Фока сидів нерухомо, чекав. Упіймав мить, коли Кузімбір зиркнув на нього з-під лоба, просвердлив його і Кузімбір вже не міг відвести очей. Фока повторив:

— Післязавтра Юрія, бутин спільний, а не кожен окремо.

Кузімбір не відводив очей, але не відповідав, Бомба знову зітхнув, Нявчук тихенько зойкнув, Лесьо підвівся, зробив крок в бік Фоки і застиг без руху. Нарешта Бомба пробелькотів:

— Весна, багато молодої худоби, ягняток, теляток, не дай Боже залишити, та й гріх. А ще й діти.

Кузімбір оживився, полегшено видобув з глибини грудей:

— Ой, от-от, стільки дітей, дев`ятеро дітей.

Вісім голів рубачів захиталися, одна за одною повторювали те саме:

— Діти, діти, діти.

Фока підірвався різким рухом, рубачі сахнулися один по одному, неначе злякалися. Фока врівноважився і сів, повторив лагідніше:

— Бутин спільний і вчора і завтра, післязавтра Юрія. Води Бог дав достатньо, потокі і ріки повні від злив і снігів. В самий раз! І дві гаті в запасі. До того ж, ані дня не можна втрачати. З дня на день води спадуть, може бути запізно.

Кузімбір безпорадно виставив руки, як дві лопати. Бомба раз за разом постогнував, як на муках, не знайшлося жодного сміливого. Але вже смішки жаб`ївців пирскали по колибі, тому вражений цим Ґєлета суворо процідив:

— Неможливо.

— Неможливо, — вигукнув Матарга.

— Неможливо, неможливо, — прошелестіло по устах рубачів, котрі, забувши про їжу, сиділи, як на страшному суді.

Фока суворий, напружений чекав. Промовив з жалем:

— За що?

Матарга незвично пожвавився. Ось він міг нарешті стати важливим для всієї колиби, а відтак для всіх сіл. Замість говорити про себе, він поблажливо захищав рубачів, бо їх і так вже причарував. Говорив дуже повільно: