Рубачі заніміли, навіть Мандат не реготав. Здалеку знову долітало пронизливе: «Кррр-кррроу-іл, квіл-квіл».

Матарга вказав пальцем:

— Чуєте? Га, але це тільки початок. Тільки коли повністю запхаєшся у ту темну чужину, то це гірше, ніж чорногірські вітроломи, гірше, ніж у чагарі соснові. Не виплутаєшся. Там цвинтарі без кінця. Хрест коло хреста, хрести, хрести біля хрестів, один за другим. А ти спробуй побігти «ляуфшріт» хоч би годинку, щоб їх перегнати. І дарма, бо хрести біжать кудись до кінця світу, як ряди військових, як армія. Але зідки ж стільки військових? І що такому цвинтареві вартує проковтнути таку горсточку, як наша? І слід пропаде! Хрест за хрестом, хрести, хрести, хрести. І як нас потім хтось знайде? Ніколи! І далі: в’язниці, кримінали, кам’яниця за кам’яницею, кримінальні фортеці, башта за баштою вздовж цілих вулиць, мури, мури, мури! І все, як бочка з капустою, набите злодіями, вбивцями, мордерцями, ґвалтівниками, підпалювачами, жінками, які отруюють чоловіків, матерями, які душать дітей. О! там це люблять. У нас лиш один Фудор іноді собі когось цяпне, а там? Порахуйте тільки, скільки ж там того всього має бути, щоб запакувати такі кримінали! То незчисленне, то незрозуміле! І ще подумайте — маєш «дінстфрай». Ідеш собі по місті пів дня, або й цілий день. Лиця, лиця, лиця. Десятки людей, сотні людей, уже й тисячі людей. Чужі — чужі — чужі. І хоч би там впіймати хоч одне людське обличчя знайоме, хоч одне щоб до тебе засвітилося! Аби хоч один тобі сказав: «Слава Богу!» або «Дай Боже здоров’я». Але ж де. Тільки швабські слова гуркотять по голові, мов каміння. І так сьогодні, і так само за місяць, і за півроку, і за рік також. Далина — Чужина! Навіть, якби ти собі пива похлептав, потягнув, і якісь компаньйони тобі при пиві сподобались, ну і кажеш їм при пиві: «побратими любі, брати», а вони на тебе вовком, вже може й за ножі зараз схопляться, бо у них «брати» означає, що ти хочеш їх припекти. І до дівчини не пробуй заговорити, бо лиш скажеш їй: ліб, ліб, ліб, тобто люба, і питаєш, чи можна увечір прийти в гості: «Ich gast kumen aben?[68]», а вона бігом до комендатури скаржитись — що це дика людини, що рятуйте, що хоче напасти…Траплялися такі випадки, що хай Бог боронить.

Рубачі мовчали, Вітролом, як і годилося кєронові, заявив: «Ми звідси не рушимося нізащо». Ґєлета завзято процідив: «Не рушимося, присягаю!».

3

3

Наближався вечір, скрипи кєрми затихали, вони поспішно поверталися до колиби. Матарга на чолі, як лідер опору, так, наче він вже став керівником вирубки. Деякі бутинарі полягали вже на підстилках, чимало жаб`ївців відпочивало по кутках, а навколо ватри не надто перепрацьовані дідки і підлітки сиділи, різали шкіру на постоли, мазали її салом, а найбільше то патякали.