— Я не заперечую, для зацікавлених там є різні дива, ого. Нехай їдуть, нехай скуштують. Я не рекрут, я вже достатньо скуштував. І більше ніколи!

Він слухав сам себе; хто ж не відступить перед таким голосом? І дійсно. Смішки зникли. Кути замовкли, здається, вперше всі слухали цю смішну постать, яку в інших випадках сприймали за надутого хвалька. Вітролом помітно здригнувся, навіть жаб’ївці слухали свого ненависника, нашорошивши вуха, у неспокійній мочанці. Матарга старався:

— Ніби й нічого особливого, чоловіче. Їдеш собі спокійно вулицею, аж тут на залізних латах загуркотить паровий віз. Викотиться, не встигнеш і озирнутися, відразу розіб’є тобі фуру, одного коня поранить, а другого розірве на потрохи. Тебе самого відкине, іскор в очі насипе, димом затуманить. Так, так, кому цікаво, нехай їде.

Колиба затихла, Матарга використав це і мудрагелив:

— От бачите? Вже зараз страх, як віспа по шкірі вам посипався. Куди ж вам до залізних драконів.

В силу обставин Фока притискав його до стіни, не так як завжди, а дещо різко:

— А де ж це є такий залізний дракон, де ви його бачили?

Матарга викручувався:

— Десь там у світі, скрізь…

— Ну то скажіть! У Румунії? Чи може в Чернівцях? Чи там є залізниця? — допитувався Фока.

Незворушний Матарга відповів, ніби недбало:

— Залізниця не залізниця. Але може там є щось інше. Таке, що називається шіфа або парохід. Наскочить таке на дарабу, розіб’є її, підпалить і втече. Доженіть його і арештуйте.

Один на один з брехнею, яка не здавалась, Фока втратив спокій:

— В Румунії залізниця і пароходи? Це неправда, це брехня.

Обидва встали. Залишалась сварка або бійка. Хтось безсоромно брехав. Здається, не ґазда. То чому ж брехуна без совісті і честі не замалює так, щоб той накрився ногами? Всі чекали.

На щастя, Мандат зареготів тільки задля опору. Він зовсім не хотів псувати Матарзі гри, але мусив послабити власний переляк кпинами. Запитав, вдавано перелякано:

— А може там є залізні птахи? А може ще й дракони з крилами?

Похитнутий біля вершини пихи Матарга розізлився, демонструючи цим, що не надто впевнений у собі:

— Хочете їхати, Петриську? Гоніть на зламану голову! Як псюк, приваблений шматком лайна. Дорога у пекло відкрита. Побачимо, чи там ви будете реготати. А чи ви розумієте вашою дурною дубиною, що із тих чортівських голов може вискочити?

Знову запитання, а з ним і страх, зависли над колибою, і Мандат втратив сміховий самозахист. Запитав досить несміливо: