Фока сидів коло ватри лицем до входу. Щойно рубачі увійшли, то відразу розсипалися по кутах, уникаючи ґазду, як діти суворого вчителя. Дідки безперервно говорили один поперед одного, щирилися і хоч вільніше, ніж інші, але дещо дурніше, бо знали, що ніхто їх не слухає, тож словам своїм великої гідності не придавали. Зрештою, вони були скупчені, важко було б зрозуміти, котре слово від кого вилетіло, всі разом були галасливі, а кожен зокрема не надто. Коли хтось щось вигукнув голосніше, то відразу ховав голову і замовкав. Один з дідків роздумував вголос:

— Свято йде, люди добрі, Юрія — це найстарше для нас, для полонинського народу. Не кожен знає точно, як його святкувати — чи в хаті, чи на полонині, чи підчас полонинського ходу. Але нехай мені хтось скаже, як святкувати Юрії там. Боже мій! Полями, водами, а найгірше у містах? Там кожен — пропав.

— Пропав, пропав, — погоджувалися дідки, — немає виходу, нема.

Старий Кочерган поправив:

— Зовсім не пропав. Головний вихід: не нарушай Бога, ані людини, не чини кривди жодному створінню.

Дідки запитували один за одним, трохи невпорядковано:

— І це заповідь для води?

— А де написано?

— А хто написав?

Кочерган статечно відповів:

— Той самий, що і скрізь. І у церквах, і в писаннях, і на водах також.

— А для міст така ж заповідь?

Інший з дідків іронічно відповів:

— Для міст така, щоб носи добре затикати, бо смердить і душить, щоб не говорити усім «Слава Богу», бо лице напухне. Аби вуха затикати, бо шум і крик постійно, а ще щоб за кишені і торби триматися з усієї сили, бо злодії крутяться, як ґедзі коло корови, торбу ножем відріжуть і ще й ножа всадять у спину.

— То скільки ж рук для цього треба?

Дідки сміялися, а хтось інший іще додавав:

— Для міст ніяких заповідей немає, там кожен робить, що хоче так довго, аж поки його не посадять до криміналу. Кримінал і страх — це у них головний закон.

Дідуган Гордійчук запитав Кочергана з кривою посмішкою:

— Кажете, заповіді написані на водах? Ой, написані, та хтозна, які? Але на воді все крутиться і спробуй тут прочитай заповідь. Як? Не люблю я води, ех, це не для нас.

Кочерган підищив голос, злегка бурчав: