— Мандат з Мандатів! Бандит з Радула! Пов’язати! В кайдани! До суду! На шибеницю!

Мандат перелякався, як хлопець. То припадаючи до землі, то пролазячи накарачках поміж колінами інших, то перескакуючи через тих, що ще сиділи, вирвався від погоні, вискочив з колиби і втік. Фока гнівно звернувся до Вітролома:

— Гарний з вас керівник, нема що й казати. Дякую вам за все.

Вітролом був близький до плачу.

— Ми вас не гідні, — зойкав він, — дєдику наш любий! Порубайте реваші, або спаліть. Скасуйте карби. Заплатите, скільки буде ваша ласка, і коли буде воля. А ми візразу раненько по хатах, щоб бути вдома ще перед Юрієм.

5

5

Та Фока ще притискав твердо:

— Але ж совіть, ваша совість?

Вітролом скривився, не відповідав, а Фока не відступав:

— Де ж вона, у вас у грудях, чи там у хаті, за печею?

Вітролом зігнувся вполовину, скаржися з глибини грудей:

— Коріння в хаті, до коріння й повертайся. Ви ж чуєте, що світ закінчується. Нічого не вдієш. Божа воля. А ми до жодної партії не належимо, ми тут на краєчку світу, на останньому краєчку свободи. То де ж таке право, щоб відривати від коріння? Щоб дитину відривати від цицьки теплої і солодкої? Яка ж совість і реваш який, щоб від свободи штовхати до приниження?

Фока гірко засміявся:

— Ви до жодної партії? А партія — це не люди? І хай загине цілий світ? Так? Нехай там у світі люди залишаться без дерева, без хат, без дахів, а ви всі тут без борошна, з кулешею із яворової кори?

Вітролом покірно відповів:

— Витримаємо, як Бог дасть, і вони витримають з Богом.

Фока крикнув:

— Ви витримаєте, бо ви мисливці і у вас багато лісової звірини. А інші? Нехай поб’ються за хліб або нехай здихають? Інші народи, віри чи партії нехай щезнуть, аби лиш вам самим спалося спокійно?

Вітролом відмахувався: