Ґєлета чітко відбивав:

— Тільки нехай нам на очі не показується, бо де тільки такий у чоботах появиться, то миттєво заразу рознесе.

Лесьо відважився:

— Це тяжка неправда. Я ще не бачив поганого пана, не чув, щоб вони несли заразу, хіба-що заробіток, хліб, ввічливе слово.

Ґєлета грубо відтяв:

— Ну, то сідай на дарабу і їдь разом із ввічливими кланятись.

Матарга пишно зареготав:

— Го-го, ще й яка ввічливість! Хустки, коралі, пахнила для дівчат, іноді й для молодиць. А від цього запаху — панські бенькарти.

Ґєлета заспокоївся, кахикнув, наблизився до ватри. Голосом, що тремтів від сміху, задоволено процідив, нагадуючи недавні події, щоб налякати тих, які не знали панських пасток, та похитнути інших:

— Слово ввічливе так вас потішає, Лесю? Бо підсолене нікчемним ґрошем. Це ваша неволя! Якось ви налто швидко забули, що вашій сестрі Марійці пан нічого не дав за чоловіка. Так, за того Чорниша, що загинув на панському сплаві. А такий був щирий до роботи, неначе весь ліс хотів взяти на плечі! Сміявся до світу, ясними очима світив і пронизував. І бачите, на що сплав здатен. Скочив у саму середину загати, на сам вершечок, щоб рятувати. Не врятував і сам загинув. Останній раз його бачили, коли настовбурчилися на нього колоди з розбитої дараби. Десь із десять колод у нього над головою стирчало, немов на нього напало стало драконів чи чортів. А він один у це бив чеканом, розбивав, відбивав, аж врешті-решт гора колод його накрила, і досі ніхто не знає, чи його колоди похоронили, чи раптова хвиля з гаті затягнула. Не знайшли його. Видно, не дуже й шукали. Пропав. Адже Марійка бігала берегами, шукала, виглядала вздовж рік аж поза Ясенів. Все дарма. І нічого їй не дали. Ані зарплати, ані навіть відшкодування. Нехай разом з дітьми ковтає яворову кору і ввічливе слово.

Лесьо заперечно замахав головою, гарячково залопотів:

— Я добре знаю, що старий пан ніколи не дізнався про Чорнишів. Тоді він хворів, довго не повертався. Марійка дурна, замість того, щоб почекати на пана, скаржилася панночкам у саду. Потім образилася, а панни — кози молоді, що там їм в голові? Танці.

Ґєлета з люттю процідив особливо чітко:

— Чорниш втратив життя на службі у пана, на сплаві. Сиротят залишив, а бідний пан ніколи про це не дізнався.

Лесьо, не знаючи, як йому висловити свої думки, нервувався:

— Чуєте? Марійка сама винна.

Ґєлета розкричався, огидно перекривлюючи сухий голос Леся:

— Чуєте люди, пани невинні, винна сама біданка Марійка, бо її чоловік загинув через бажання рятувати панське дерево. І за це зараз не має чого покласти до рота разом з дітьми.