— Бандит з Радула ганебно втік! Але чекай, опришку, ти ще за своє дістанеш, морда твоя вмиється юшкою, і іншим бандитам так само.

Але за Мандатом і слід простив. Він не появився ні тієї ночі, ні наступного дня.

Спровокований погрозою Томашевського Ґєлета вискочив на середину колиби, щоб врятувати стійкість рубачів, повалену сміхом і мочанкою. Він вже до того зворушив слухачів згадкою про Чорниша, тож може надіявся, що знову його будуть слухати. А Томашевський тимчасом, наче задля певності, знову запхався на підстилку глибоко в кут колиби. Ґєлета ж спочатку затягав зухвало, а потім з усе більшим роздратуванням:

— Послухайте, ґазди, це вже не ґаздівський бутин і не юнацький, тут для нас немає місця. Гірший, ніж панський, бо напхалося наймитів і підлиз, в самий раз для Фоки, щоб десь там по чужинах кланятись панкам грошовитим. Ви бачили, що сталося з Мандатом. Ледве цяпнув по писку того наймита, то сам так злякався, що замість поправити, щоб кров залила пса за те, що ганьбив побратимів, то ганебно втік. А Мандат же такий сильний, що і десятьох шлапаків таких, як цей, міг би покласти без зусиль. Та що з нами сталося? Свободи немає, наш край вже обкручений грошовим правом, неначе дротяним павутинням. Наш мандрівний дідусь, той, що його звуть Панцьом, вже давно нас попереджає, щоб ми ховалися у мишачі дірки від того головного чорта, що називається ordnung. Тимчасом чорт уже стерчить над нашими головами, як снігова гора. Що ж тепер робити? Подаруймо Фоці нашу працю за осінь і за зиму і забираймося звідси негайно. Нехай подавиться нею, або нехай нею розраховується з наймитами, або з євреями, чи то з Йосеньком чи з Айзиком устеріцьким тим, що старшує десь там у Молдавії над всіма сплавами і рука в руку з грошовитими панами. Але втекти не достатньо. Ми повинні їх відлякати, прогнати, бо не відчепляться ніколи. А як же це зробити? Послухайте. Ще цієї ночі на світанку сідаймо на найменшу дарабу і по-давньому гайда на Кути, на Чернівці, на двори і управи, наскочити вночі або на світанку на каси, сокири вгору, пістолети до грудей панкам і посіпакам! Вбивати не треба, для чого нам це? а тільки лап-цап-хап! Торби наповнити грішми, потім на коней і галопом до хат повернутись. А потім, хоч би й уночі, бабів і дітву на сідла і геть по оленячих стежках, замести сліди і нехай нас потім шукають. Створиться хаос і поки шандарі за нами причалапають, ми вже будемо в Угорщині чи в Туреччині, як в давніх часах. Коли шандарі появляться на бутині, то почнуть тягати до протоколу одного за другим, верещати, штурхати, бо це їхня найулюбленіша майстерність, як у гицля проти псів. Може когось ще й в кайдани закують? Але не нас! Ми вже будемо за дев’ятою горою. А тоді що? Не випустять ні однієї дараби на чужину, зариґлюють запорами річку в Устеріках і в Кутах. І тоді кінець сплавам, а панкам грошовитим печений лід замість дерева. Перехочеться їм втягати в неволю і світ перевертати наймитами. А наймити? Одні одним будуть заказувати і ще й дітям у колисках. А тепер гайда один за другим на дараби, бо це остання ваша година, і нехай ніхто не наважується нам перешкоджати.